Легенди і міфи Стародавньої Греції. М. А. Кун. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: М. А. Кун
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Мифы. Легенды. Эпос
Год издания: 2008
isbn: 978-966-03-4187-6
Скачать книгу
колісниці, що близько спустилось, охоплює землю. Гинуть великі, багаті міста, гинуть цілі племена. Горять гори, вкриті лісом: двоголовий Парнас, тінистий Кіферон, зелений Гелікон, гори Кавказу, Тмол, Іда, Пеліон, Осса[61]. Дим застилає все навколо; не бачить Фаетон в густому димі, де він їде. Вода в ріках і струмках закипає. Німфи плачуть і, жахаючись, ховаються в глибоких гротах. Киплять Євфрат, Оронт, Алфей, Еврот[62] та інші ріки. Від жару тріскається земля, і промінь сонця проникає в похмуре царство Аїда. Моря починають пересихати, і страждають від спеки морські божества. Тоді підвелася велика богиня Гея-Земля і голосно вигукнула:

      – О, найвеличніший з богів, Зевсе-громовержцю! Невже мушу я загинути, невже загинути повинно царство твого брата Посейдона, невже повинно загинути все живе? Дивись! Атлас ледве витримує вже тягар неба. Адже небо і палаци богів можуть повалитися. Невже все повернеться до первісного Хаосу? О, врятуй від огню те, що ще лишилося!

      Зевс почув благання богині Геї, грізно махнув він правицею, кинув свою вогненну блискавку і її вогнем загасив вогонь. Зевс блискавкою розбив колісницю. Коні Геліоса розбіглись у різні сторони. По всьому небу порозкидані уламки колісниці і упряж коней Геліоса.

      А Фаетон, з палаючими на голові кучерями, пронісся, як падаюча зірка, в повітрі і впав у хвилі ріки Ерідану[63], далеко від своєї батьківщини. Там гесперійські німфи підняли його тіло і поховали. У глибокій скорботі батько Фаетона, Геліос, закрив свій лик і цілий день не появлявся на блакитному небі. Тільки вогонь пожежі освітлював землю.

      Довго нещасна мати Фаетона, Клімена, шукала тіло свого загиблого сина. Нарешті знайшла вона на берегах Ерідану не тіло сина, а його гробницю. Гірко плакала безутішна мати над гробницею сина, з нею оплакували загиблого брата і дочки Клімени, геліади. Скорбота їх була безмежна. Плачучих геліад великі боги обернули в тополі.

      Стоять тополі-геліади, схилившись над Еріданом, і падають їх сльози-смола в холодну воду. Смола застигає й перетворюється в прозорий янтар.

      Уболівав за загиблим Фаетоном і друг його Кікн. Його тужіння далеко лунало по берегах Ерідану. Бачачи нерозважну тугу Кікна, боги обернули його в білосніжного лебедя. З того часу лебідь-Кікна живе на воді, в ріках і широких світлих озерах. Він боїться вогню, що згубив його друга Фаетона.

      Діоніс[64]

      Народження і виховання Діоніса

      Зевс-громовержець кохав прекрасну Семелу, дочку фіванського царя Кадма. Одного разу він обіцяв їй виконати будь-яку її просьбу, яка б вона не була, і заприсягся їй в цьому незламною клятвою богів, священними водами підземної ріки Стіксу. Але зненавиділа Семелу велика богиня Гера і захотіла її згубити. Вона сказала Семелі:

      – Проси Зевса з’явитися тобі в усій величі бога-громовержця, царя Олімпу. Якщо він тебе справді любить, то не відмовить у цій просьбі.

      Переконала Гера Семелу, і та попросила Зевса


<p>61</p>

Кіферон – між Аттикою і Беотією; Гелікон – на південному заході Беотії, Тмол – в Лідії; Іда – у Фрігії, в Малій Азії; Пеліон і Осса – у Фессалії, на узбережжі Егейського моря.

<p>62</p>

Оронт – в Сирії, Алфей – на заході Пелопоннесу, Еврот – у Лаконії; на березі Евроту стояла Спарта.

<p>63</p>

У греків цю назву мали: 1) ріка в Аттиці; 2) ріка на півночі, можливо, Зах. Двіна; 3) ріка По.

<p>64</p>

Діоніс (у римлян Вакх) – бог виноробства, бог вина, в Греції «зайшлий» бог, принесений з Фракії. Свята на честь Діоніса важливі були тим, що з них розвинулись в Афінах театральні вистави. Під час свят в Афінах (великі Діонісії) виступали хори одягнених в козячі шкури співців і виконували особливі гімни – дифірамби; їх починав заспівувач, а хор йому відповідав; спів супроводжувався танцем. З цих дифірамбів створилася трагедія (саме слово можна пояснити як «пісня цапів»). На сільських же святах на честь Діоніса (сільські Діонісії) виконували жартівливі пісні, які теж починав заспівувач; вони також супроводжувались танцями; з них виникла комедія.