Але поляки вважали, що українська історія закінчувалася часом, коли українські землі увійшли до складу Польщі.
Грушевський у своїх наукових працях показав, що, хоча певний час українські землі належали полякам, народ боровся за існування своєї мови, звичаїв та традицій, тому нема підстав змішувати українську історію з польською.
У цей же період починається захоплення Грушевського соціологією. Великий вплив на формування соціологічних поглядів Грушевського мало його знайомство з ідеями О. Конта і Г. Спенсера. Ще з 1890-х років Грушевський вивчав праці представників французької соціологічної думки, насамперед Габріеля Тарда, Еміля Дюркгейма та Люсьєна Леві-Брюля. Як мислителю, що формувався під впливом народницької школи, йому імпонували погляди Е. Дюркгейма та його однодумців, які прагнули віднайти колективістське підґрунтя явищ історії і культури.
Коли Михайло Сергійович вже мав чимало зібраного матеріалу, йому почало здаватися, що чогось все ж не вистачає. Але він пам’ятав про обіцянку не брати участі в ніяких студентських гуртках. Тим часом політична ситуація у країні не змінювалася – українську мову за царським наказом повсюди забороняли. А молодий історик вже добре розумів, якою важливою є для нації власна мова. Крім того, Грушевському хотілося, щоб весь написаний ним матеріал побачив світ, потрапив до тих людей, кому була присвячена ця праця. Тому, незважаючи на батьківський наказ, юнак згодом починає свою широку соціальну діяльність. Під кінець свого навчання в університеті Грушевський вже був частим гостем у літературних і політичних українських кружках. Потім він самостійно займався організацією подібних гуртків.
Згодом молодий і талановитий публіцист став брати участь у закордонних українських виданнях, у виданні перших книжок «Записок Наукового товариства імені Шевченка». Перша така книжка вийшла у 1892 році і розпочиналася статтею Михайла Грушевського «Громадський рух на Вкраїні-Руси в XIII віці», що було для молодого вченого доволі почесно.
На початку 1891 року В. Антонович повернувся з подорожі по Галичині і розповів своєму найкращому учневі Михайлу Грушевському про плани кафедри української історії Львівського університету. Антоновича хотіли зробити її завідуючим, але він вже почував себе недостатньо енергійним для цього. Тому замість своєї кандидатури він запропонував молодого й перспективного Михайла Грушевського.
Грушевський не міг стримати радощів з приводу того, що його активна праця