– Не подумай, що я злякалась її. Я не заздрісна й не зла, а позаяк чужі успіхи ніколи не шкодили мені, я ніколи ними й не засмучувалась. Але якщо хочуть принизити мене, змусити страждати…
– Чи не бажаєте ви, щоб я привів до вас Консуело? Якби вона тільки посміла, давно б уже сама прийшла до вас за порадою й допомогою. Але це така сором'язлива дівчинка! До того ж і їй оббрехали вас: наговорили, що ви й жорстокі, і мстиві, й хочете її провалити.
– Ах, так їй сказали це? У такому разі мені зрозуміла твоя присутність тут.
– Ні, синьйоро, ви, мабуть, не розумієте справжньої причини; я ні хвилини не вірив цьому наклепу на вас і ніколи не повірю. Ні, синьйоро, ні, ви не розумієте мене!
При цих словах чорні очі Андзолето заблискали, і він опустився на коліна біля ніг Корилли, зображуючи на своєму лиці найніжнішу любов.
Корилла була не позбавлена й проникливості, й хитрості, але, як це трапляється із самозакоханими жінками, марнославство часто засліплювало її, й вона нерідко потрапляла в пастку. До того ж вона була жінка пристрасна, а красивішого за Андзолето вона не зустрічала чоловіка. Вона не змогла встояти перед його медовими речами, а зазнавши з ним радості вдоволеної помсти, поступово прив'язалася до нього, пізнавши також і радість володіння. Через тиждень після їхнього першого побачення вона була від нього без тями й своїми бурхливими спалахами ревнощів і гніву могла в будь-яку мить видати таємницю їхніх стосунків. Андзолето, теж по-своєму закоханий у неї, – щоправда, серце його все-таки не могло зрадити Консуело, – був дуже наляканий цією надто швидкою й надто повною перемогою. Одначе він сподівався зберегти свій вплив на Кориллу, поки це було йому необхідно, тобто перешкодити їй зіпсувати його дебют і зашкодити успіху Консуело. Він тримав себе з нею надзвичайно спритно, брехав із чисто диявольським мистецтвом і зумів прихилити її до себе, переконати, приборкати. Йому вдалося запевнити її, що він найбільше цінує в жінці великодушність, лагідність і правдивість. Мистецьки накидав він роль, яку вона, якщо тільки не хоче заслужити з його боку презирства й ненависті, мусить грати стосовно Консуело при публіці. Ніжний із нею, він у той же час умів бути суворим і, маскуючи погрози лестощами, робив вигляд, начебто вважає її ангелом доброти. Бідолашна Корилла переграла у своєму будуарі всілякі ролі, крім цієї, яка, треба сказати, не вдалась їй і на сцені. Проте вона скорилася, боячись втратити насолоди, якими ще не наситилася й на які Андзолето, щоб зробити їх більш бажаними, був не занадто щедрий. Юнакові вдалося переконати Кориллу, начебто граф, незважаючи на роздратування, все ще закоханий у неї й тільки рисується,