Консуело. Жорж Санд. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Жорж Санд
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-4908-7
Скачать книгу
насолодилися наодинці з моєю коханкою в її наглухо закритій гондолі?

      – Ваша ясновельможносте, – у сильному хвилюванні скрикнув Андзолето, – запевняю вас честю…

      – Де вона, ваша честь? Чи не в лівому вусі? – запитав граф, роблячи вигляд, що збирається проробити над цим бідолашним вухом те, що вже проробив над правим.

      – Невже ви, ваша ясновельможносте, припускаєте так мало розсудливості у своєму вихованці, що вважаєте його здатним зробити таку дурість? – розв'язно запитав Андзолето, до якого встигла повернутися його звичайна винахідливість.

      – Зробив він її чи не зробив, у цю хвилину мені глибоко байдуже, – сухо відповів граф, підвівся й, підійшовши до Консуело, сів біля неї.

      Розділ 12

      Диспути про музику тривали й у палаці Дзустіньяні, куди вся компанія повернулася близько півночі й де гостям був запропонований шоколад і шербети. Від техніки мистецтва перейшли до стилю, до ідей, до стародавніх і сучасних музичних форм, нарешті торкнулися способів вираження й тут, природно, заговорили про артистів і про різну манеру відчувати й виражати музику. Порпора із захватом згадував свого вчителя Скарлатті, який уперше надав духовній музиці патетичного характеру. Але далі цього професор не йшов: він був проти того, щоб духовна музика вторгалася в галузь музики світської й дозволяла собі її прикраси, пасажі та рулади.

      – Чи означає це, що ви відкидаєте важкі пасажі й фіоритури[79], які, одначе, створили успіх і популярність вашому знаменитому учневі Фарінеллі? – запитав його Андзолето.

      – Я відкидаю їх у церкві, – відповів маестро, – а в театрі вітаю їх. Але й тут я хочу, щоб вони були на місці й, головне, – щоб ними не зловживали; я вимагаю дотримання строгого смаку, оригінальності, добірності, вимагаю, щоб модуляції відповідали не тільки даному сюжету, але й герою п'єси, почуттям, які він передає, і самому становищу, в якому він перебуває. Нехай німфи й пастушки щебечуть, як пташки, і своїми голосами наслідують дзюрчання фонтанів і струмочків, але Медея або Дідона[80] може тільки ридати або ричати, як поранена левиця. Кокетка, наприклад, може перевантажувати примхливими й вишуканими фіоритурами свої легковажні каватини. Корилла чудова в цьому жанрі, але якби вона спробувала передати глибокі почуття й бурхливі пристрасті, їй це зовсім не вдасться. І даремно буде вона хвилюватися, напружувати свій голос і легені: недоречний пасаж, безглузда рулада в одну мить перетворять у смішну пародію те велике, до чого вона прагнула. Ви всі чули Фаустіну Бордоні, нині синьйору Ґассе. Так от, вона в деяких ролях, що відповідають її блискучим даним, не мала собі рівних. Але з'явилася Куццоні, що передавала із властивою їй чистою, глибокою проникливістю скорботу, благання, ніжність, – і сльози, які вона викликала у вас, миттєво виганяли з вашого серця спогад про всі чудеса, які марнувала перед вашим слухом Фаустіна. І це тому, що існує талант, так би мовити, матеріальний, та існує геній душі. Є те, що забавляє, і те, що зворушує… Є те, що зворушує… Є те, що дивує, і те, що захоплює…


<p>79</p>

Фіоритура (від італ. fioritura – цвітіння) – різноманітні мелодичні прикраси (трелі, групето та ін.), що широко використовувалися в сольному співі, особливо в оперних аріях.

<p>80</p>

…Медея або Дідона… – Міф про Медею було покладено в основу опери «Медея і Язон» (1726) Джованні Франческо Бруси та опери «Медея впізнана» (1735) Леонардо да Вінчі. Оповідь про Дідону використано в опері Йомеллі «Покинута Дідона» на текст ліричної драми Метастазів.