– Але подумайте, чого він досяг тепер! – захоплено вигукнула Рут. – Подумайте, які тепер у нього прибутки! Колишнє бідування покрилося тисячократно.
Мартін суворо глянув на неї.
– Одне тільки можу сказати, – мовив він, – що тепер містер Бетлер навряд чи зможе повеселитися. Якщо він замолоду рік у рік так погано харчувався, то тепер у нього з шлунком, запевно, не все гаразд.
Вона опустила очі перед його пильним поглядом.
– Ладен закластися, що в нього катар, – визивно додав він.
– Так, – погодилась Рут, – проте…
– І я певен, – провадив Мартін далі, – що він похмурий і сердитий, як сич, ніщо його не тішить, дарма що він має тридцять тисяч на рік. І, мабуть, не дуже любить дивитися, як інші тішаться. Хіба не так?
Вона потакнула головою, однак поспішила пояснити:
– Але він взагалі не з тих, хто схильний до веселощів. Це чоловік тверезий і поважний за вдачею. Такий він був завжди.
– Ще б так! – вигукнув Мартін. – Мати три-чотири долари на тиждень. Молодому хлопцеві самому варити собі на гасниці й відкладати гроші, день працювати, а вночі вчитися, вічно працювати й ніколи не погуляти, не розважитись, навіть не знати, що таке розвага! Звісно, що ті тридцять тисяч йому прийшли запізно.
В його жвавій уяві промайнула тисяча подробиць злиденного існування ощадливого хлопця, який, відстаючи в духовному розвитку, поступово став людиною з прибутком у тридцять тисяч. Перед його очима, немов на екрані, пройшло все життя Чарлза Бетлера.
– А знаєте, – додав Мартін, – мені шкода містера Бетлера. Він тоді, звісна річ, був занадто молодий і не розумів, що робить, але ж він сам украв у себе життя заради цих тридцяти тисяч! Це добрі гроші, проте вони не дадуть йому того, що хлопцем він міг би мати за десять центів, коли б не відкладав їх, а купував на них цукерки, горіхи або квитки до театру.
Своєрідність його поглядів разила Рут. Вони були не тільки нові для неї, не тільки суперечили її власним – в них чулася іскра правди, яка загрожувала знищити або докорінно змінити всі її уявлення про світ. Якби їй було не двадцять чотири, а чотирнадцять років, те уявлення, може, й змінилося б. Але їй було двадцять чотири, і, консервативна по натурі і вихованню, вона вже цілковито сформувалась у тому оточенні, де жила. Правда, Мартінові дивацькі погляди бентежили її, але вона списувала це на оригінальність та незвичайність його життя і скоро про них забувала. А сила його слів, хоч вони були їй не до вподоби, блиск очей і серйозність обличчя хвилювали її й вабили. Рут і гадки не мала, що цей чоловік, який прийшов з-поза меж її крайобрію, в такі хвилини високо підносився над нею, висловлюючи заглибокі для неї думки. У межах її крайобрію містився увесь її світ: обмежений розум бачить обмеженість тільки в інших. Отож їй і здавалося, що її погляди дуже широкі, і коли думки їхні часом розходились, то це тільки через Мартінову обмеженість. І вона мріяла розширити його світогляд настільки,