Здається, ні до чого природа не схиляє нас більше, ніж до дружнього спілкування. Ось і Аристотель править, що добрі законники дбають більше про дружбу, ніж про справедливість. Що ж до дружби, про яку оце мова мовиться, то вона сягає абсолютної досконалості, її вершка. Бо, загалом беручи, всяка приязнь, яку цементує і підтримує насолода, вигода, громадська чи приватна потреба, тим менш прекрасна і шляхетна і тим менш є щирою приязню, чим більше до неї домішується сторонніх причин, міркувань та цілей. Так само й оті чотири стародавні її види: родинні, громадські, любовні почуття, почуття гостинності не відповідають нашій приязні ані кожен зосібна, ані разом узяті.
Щодо батьківських почуттів до дітей, то це радше пошана. Дружба живиться співжиттям, яке не може мати між ними місця через надто велику вікову нерівність і через те, що, либонь, ображало б закони природи: батьки не можуть звіряти свої потаємні думки дітям, не породжуючи при цьому непристойного панібратства, а діти не можуть уділяти батькам пересторог і настанов, що є одним із найперших обов'язків між приятелями. У деяких племенах діти за звичаєм убивали батьків, а в інших, навпаки, батьки вбивали дітей, немовби і ті і ті в чомусь заважали одні одним і життя одних залежало від загибелі інших. Бували філософи, які гордували голосом крові, як от Аристипп: коли йому доводили, що він має любити своїх дітей, бо він сплодив їх, він сплюнув на землю зі словами, що плювки також його плід і що ми так само плодимо нужу та робацтво. А інший філософ, якого Плутарх хотів помирити з братом, сказав: «Мені начхати, що ми вилізли на світ тим самим отвором». А проте брат справді гарне і солодке слово, і ми з Ла Боесі залюбки вживали його, підкреслюючи нашу приязнь. Але горезвісне спільне майно, поділ його і те, що багатство одного має обертатися бідністю другого, це все геть послаблює і нівечить покревенство. Брати, доробляючись до багатства, мусять іти тим самим шляхом і вдаватися до тих самих засобів, через що вони неминуче стикаються і стають на заваді одне одному. Та й чому їм конче має бути притаманна спорідненість душ, тільки й здатна породжувати щиру і досконалу приязнь? Батько і син своєю вдачею можуть бути цілком відмінні між собою, так само і брати. Хтось може доводитися мені сином чи родичем і заразом бути дикуном, злосливцем чи пеньком головатим. І що більшою мірою дружба нам диктується силою законів та природних зобов'язань, то менше в ній знаходиться місця для вибору та вольної волі. А тим часом ні в чому вольна воля так не прагне заявити про себе, як у душевній прихильності та дружбі. Кажу це не тому, що був сам у цьому сенсі обділений, адже я мав батька найкращого у світі і найпоблажливішого аж до глибокої старості; та й родовід мій взірцевий із діда-прадіда, зосібна славний братерською згодою:
Той, що батьком став для братів у скруті.
Годі порівняти з приязню чи ставити на одну дошку з нею наші почуття до жінки, хоча вони також плід вибору. Їхнє полум'я, я це визнаю,