У 1988 році ЦК КПУ пішов на діалог з Рухом. Від імені ЦК цю місію повинен був виконувати Леонід Кравчук як головний ідеолог. Фактично він отримав важливе партійне завдання і повинен був сумлінно його виконувати. Але сталося наступне: «рухівці», котрі до того часу виступали проти діючої влади в принципі, не персоніфіковано, тепер отримали конкретного опонента в особі не просто сіренького функціонера, а професійного лектора, досвідченого бійця ідеологічного фронту, інтелігентну людину з вищою освітою, здатну не лише вести діалог, а й домовлятися. Таким чином, демократи отримали ворога, якого знали в обличчя і якому могли опонувати публічно та персонально. Леонід Макарович, сам того не бажаючи, почав відповідати не лише за себе, а й віддуватися за гріхи компартії, радянської системи, навіть за Щербицького. До того часу Кравчук був людиною не публічною, і, мабуть, не особливо до цього прагнув. Тепер же головний ідеолог радянської України та секретар ЦК КПУ став, без перебільшення, першим публічним політиком, який представляв діючу владу. Нагадаю: до Кравчука ніхто з українських партійців, включно з Володимиром Щербицьким, публічним політиком не був. На відміну від членів Політбюро ЦК КПРС, українську радянську владу широко в обличчя не знали. Зокрема, ніхто в ЦК КПУ, крім Леоніда Макаровича, не зважився на відверту телевізійну дискусію з лідерами Народного Руху.
Від народження Рух мав причіпок «за перебудову», а перебудова в максимальному сенсі означала приціл на розвал СРСР та здобуття Україною незалежності. Отож тодішня комуністична влада не могла приручити Рух. І це одразу своїм винятковим чуттям вловив секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук, про що й застеріг на одному із засідань ідеологічного відділу ЦК: «Небезпека того, що лідерство в структурах НРУ можуть захопити особи, настроєні по-антисоціалістично-му, по-антирадянському, існує. Тому партійним комітетам потрібно не відгороджуватися від самодіяльних об’єднань, а розширювати роботу з ними». У теледискусіях з філософом Мирославом Поповичем, одним із засновників НРУ, запекло доводив: «Не кажіть, що ви лише громадська організація! Ваш Рух неодмінно стане політичною партією! Ваш Рух боротиметься за владу!» Леонід Макарович від імені влади брав участь в установчому з’їзді Руху, виголосив там досить толерантну промову, після чого його колеги з ЦК почали обурюватися: партійному працівникові не можна так загравати з антирадянськими силами. Особливо дратувало партійців, що Кравчук дозволив собі поставити свій автограф на проекті програми НРУ та запрошеннях на з’їзд. «Так, люди зі значками Руху не раз зверталися до мене за автографами, – говорив тоді головний ідеолог. – Деякі з них пояснювали свої прохання на диво прозаїчно: «Ваш підпис підтвердить мою особисту участь у засіданнях». Саме з того часу, з весни 1989