Коли у прекрасної статі з'явилися такі шанувальники, як містер Вікхем та інші офіцери, містеру Коллінзу не залишалося нічого іншого, як упасти в забуття, бо для дівчат він дійсно був порожнім місцем; але час від часу знаходив собі вдячну слухачку в особі місіс Філіпс, і завдяки її пильності та ввічливості щедро постачався кавою та булочками.
Коли ж принесли картярські столи, то в нього з'явилася можливість віддячити їй, склавши компанію для гри у віст.
– Поки що я погано розбираюсь у цій грі, – сказав він, – але з радістю поліпшуватиму своє вміння, бо мої життєві обставини…
Місіс Філіпс була дуже вдячна йому за те, що він погодився, але не чекала, доки він пояснить, чому це зробив.
Містер Вікхем не став грати у віст, і тому був з радістю прийнятий за іншим столом, зайнявши місце між Елізабет та Лідією. Спочатку видавалася ймовірною загроза, що його увагою цілковито заволодіє Лідія, бо вона говорила більше за інших, але лотерея подобалась їй не менше, ніж спілкування, тому незабаром вона надто зацікавилася грою, надто емоційно робила ставки і вигукувала після виграшу, щоб її уваги вистачало ще на якусь конкретну особу. Завдяки тому, що всі були зайняті грою, містер Вікхем отримав можливість поговорити з Елізабет, а вона слухала його з великою увагою, хоча навряд чи могла сподіватися почути те, що їй хотілось: а саме історію його знайомства з містером Дарсі. Про останнього пана вона навіть не насмілювалася нагадати. Однак несподівано її допитливість виявилася вдоволеною, бо містер Вікхем сам почав розмову на цю тему. Він поцікавився відстанню між Недерфілдом та Меритоном, а отримавши відповідь, якимось непевним тоном запитав, чи довго містер Дарсі там перебуває.
– Десь близько місяця, – відповіла Елізабет, а потім, не бажаючи, щоб розмова на цю тему припинилася, додала: – Наскільки я зрозуміла, він є власником дуже великої маєтності у Дербіширі.
– Так, – відповів Вікхем, – там у нього чудовий маєток. Десять тисяч чистого прибутку на рік. У моїй особі ви зустріли людину, здатну надати найповнішу інформацію з цього приводу, бо з його родиною я мав дещо незвичайні стосунки з самого дитинства.
Елізабет не змогла приховати свого здивування.
– Вас, міс Беннет, така заява може здивувати, особливо після того, як сьогодні вранці ви могли стати свідком тієї холодності, з якою ми зустрілися учора. Ви добре знайомі з містером Дарсі?
– Достатньо добре, щоб не бажати продовження знайомства, – запально вигукнула Елізабет. – Чотири дні я провела з ним в одному будинку і вважаю його людиною вкрай неприємною.
– Я не маю права висловлювати свою точку зору, – сказав Вікхем, – щодо того, приємний він чи