– Яка ж вона мила! Я її просто обожнюю.
– Ви тільки не лякайтесь, міс Морланд, – сказав Торп, підсаджуючи її в кабріолет, – якщо кінь, перш ніж рушити з місця, трошки покаже свій норов. Він може раз чи два рвонути, потім хвилину постоїть, а вже потім відчуває хазяйську руку. Він у мене веселий, грайливий, але не злий.
Ця характеристика не здалася Кетрін дуже обнадійливою, але відступати було пізно: вона була надто юною, щоб зізнатися, що боїться, тому, йдучи назустріч долі й сподіваючись на відданість тварини своєму хазяїнові, вона сумирно сіла до екіпажа, дивлячись, як Торп сідає поряд з нею. Коли все було готово, слузі, який стояв біля голови коня, було гучно наказано: «Відпускай!», після чого вони так спокійно, як тільки можна собі уявити, без ривка чи стрибка або чогось подібного, рушили в дорогу. Кетрін, радіючи з цієї щасливої обставини і вдячна за неї долі, зі здивуванням висловила своє задоволення, і її супутник одразу ж розтлумачив їй, що все пояснюється його особливим умінням тримати віжки і незвичайною спритністю й чуттям, з якими він користується батогом. Хоча Кетрін не могла зрозуміти, навіщо при такому бездоганному вмінні керувати конем йому треба було лякати її норовистістю тварини, вона, проте, щиро привітала себе з тим, що перебуває під охороною такого вмілого візника. І, помітивши, що тварина продовжує рухатися так само спокійно, зовсім не намагаючись виявити неприємну жвавість, і (беручи до уваги те, що вона пробігає не менше десяти миль на годину), не біжить з небезпечною швидкістю, Кетрін від душі насолоджувалась прогулянкою та бадьорою свіжістю чудового лютневого дня, почуваючись в цілковитій безпеці. Вони трохи поговорили, а потім на кілька хвилин запала мовчанка. Раптом Торп її порушив, спитавши:
– Старий Аллен, мабуть, неймовірно багатий?
Кетрін його не зрозуміла, і він повторив запитання, додавши пояснення:
– Старий Аллен, у якого ви живете.
– О, так ви маєте на увазі містера Аллена? Авжеж, гадаю, він дуже багатий.
– І в нього взагалі немає дітей?
– Так, взагалі немає.
– Для решти спадкоємців це пречудово. Він ваш хрещений, здається?
– Мій хрещений? Зовсім ні.
– Адже ви живете з ними.
– Так, звичайно.
– Ось про це я і кажу. На мою думку, він чудовий старий, і, певно, свого часу непогано пожив – інакше чому в нього подагра? Мабуть, він і зараз щодня випиває по пляшечці?
– По пляшечці? О ні. Як ви могли таке подумати? Він людина дуже стримана. Вам здалося, що вчора він був напідпитку?
– Боже праведний! У вас, жінок, кожен чоловік завжди напідпитку. Невже ви вважаєте, що людину можна звалити з ніг якоюсь пляшчиною? Я впевнений у одному: якби кожен випивав щодня по пляшці, у світі не було б і половини теперішніх безладів. Тоді б усі зажили, як слід.
– Щось мені не віриться.
– О Господи, та це б врятувало тисячі людей! У королівстві не випивають і сотої частки того, що слід випивати.