Чарлз Мазгроув був чемним і дуже милим; своїм розумом і серцем він, без сумніву, перевершував свою дружину, але, не володіючи мистецтвом вести бесіду, не відзначаючись ні жвавістю, ні вишуканими манерами, він не міг викликати в Енн небезпечних роздумів про минуле, яке їх пов'язувало; хоч водночас Енн разом із леді Рассел думала, що, якби він одружився з жінкою, рівною йому за розумом і душевними якостями, нині міг би бути кращим; що жінка, яка б по-справжньому його розуміла, могла б удосконалити його характер, зробити його звички більш витонченими та спонукати до більш розумних і корисних занять. Тепер же Чарлз завзято віддавався лише розвагам; решту часу він гайнував, бо не був схильним до читання або чогось подібного. Він завжди перебував у прекрасному настрої, на який майже зовсім не впливала недуга його дружини, стійко зносив, на захоплення Енн, усі її примхи; і, хоч між ними часто траплялися дрібні сварки (в яких Енн, хоч як їй було прикро, доводилося вислуховувати обидві сторони), їх можна було назвати щасливою парою. Вони були повністю згодні одне з одним у тому, що їм не вистачає грошей, і були дуже схильні одержати подарунок від батька Чарлза; але тут, як і в більшості випадків, Чарлз був більш великодушним, ніж його дружина. Якщо Мері здавалося, що з боку старшого містера Мазгроува дуже соромно не зробити їм такого подарунку, то Чарлз вважав, що його батько має право розпоряджатися своїми грошима так, як він захоче.
Що ж до виховання дітей, то на ньому він розумівся набагато краще за свою дружину і, на відміну від неї, умів справлятися з дітьми. «Вони б завжди мене слухали, якби Мері не втручалася», – часто казав він Енн, і вона мовчки погоджувалася; коли ж вона чула, своєю чергою, докори Мері: «Чарлз псує дітей, тільки заважає виховувати», – у неї ніколи не було найменшої спокуси відповісти: «Так, ти маєш рацію».
Однією з найнеприємніших обставин перебування Енн у Апперкроссі було те, що всі сторони виявляли до неї надзвичайну довіру: Енн знала всі їхні секрети, вислуховувала всі їхні скарги. Знаючи її вплив на сестру, Енн постійно просили, або принаймні натякали, щоб вона його використала, забуваючи, що вона не всевладна. «Хоч би ти переконала Мері в тому, що вона не така хвора, як їй здається», – казав їй Чарлз. А сама Мері сумно казала: «Я впевнена, що Чарлз буде вважати мене цілком здоровою й тоді, коли я буду помирати. Я знаю, Енн, якби ти тільки схотіла, ти змогла б переконати його, що я справді дуже хвора, тільки взнаки не даю».
Або Мері заявляла: «Я не люблю відпускати дітей до Великого Дому, хоч бабуся завжди їх кличе: вона їх балує, в усьому їм потурає, обгодовує цукерками, а потім їх