Зайшли в дрімучий ліс, водять брати Івана й думають, що він десь відстане, а вони втечуть. Та Іван тягне за собою ступу і – ні кроку від них. Ходили-бродили, аж настала ніч. Напав страх на старших братів. Радяться, де ночувати. Каже Іван:
– Лізьмо на дуба.
Знайшли вони старого високого дуба і полізли. Старшим братам добре, бо вони голіруч, а Іван поки витяг свою ступу, то й північ прийшла.
Чують – хтось іде лісом. А то йшли розбійники. Прийшли і розсідаються просто під тим дубом. Вогонь розіклали і вечерю готують. Поки варилося, гроші порахували і під дубом закопали.
Запахла вечеря, а Іван шепоче:
– Браття, я хочу їсти.
– Тихше. Що будеш їсти?
– Я маю пляшку молока.
Почав пити, а потім каже:
– У них вечеря скоро буде. Ліпше виллю на них це молоко, а вони подумають, що це чарівний дощ, повтікають.
Іван почав лити молоко просто на якогось розбійника. А той розбійник був циган. Виставив язика, лиже молоко і примовляє:
– Ой, який солоденький дощик іде!
Розсердився Іван:
– Браття, я кидаю татову ложку!
– Йой, не кидай, Іване, бо погубиш нас! – просять брати.
Не послухався Іван, як кине ступу, як почала вона трощити гілля, гриміти-дзвеніти, розбійники налякалися, покинули вечерю і – втікати. Та ступа якраз захопила циганову ногу. Пошкандибав циган, а Іван – на землю, піймав цигана, відтяв йому кінчик язика і відпустив. Циган наздоганяє розбійників, кричить: «Чекайте!» А в нього виходить так, що розбійникам здається: «Тікайте!» Чешуть розбійники, аж у вухах свистить.
Іван собі сідає коло каші й гукає братам:
– Досить вам на дубі сидіти! Ходіть вечеряти.
Але брати бояться злізти.
– Та чого боїтеся? Я маю татову ложку.
Злізли таки брати, сіли коло вечері, а Іван копає яму під дубом. І викопав дуже багато грошей.
Як настав день, брати набрали два мішки грошей і кажуть Іванові:
– Будь тут. Ми віднесемо додому і повернемось по решту.
А як ішли додому, порадилися, що по дурного не прийдуть, бо він може комусь похвалятися про гроші, та можуть їх засудити, що когось пограбували.
А Іван сидить собі під дубом і далі копає. Викопав він собі золоту шаблю і дубельтівку. Озброївся і йде шукати друзів, бо братів як нема, так нема.
Надбіг назустріч вовк, а Іван цілиться в нього:
– Не убивай мене, – проситься вовк.
– Як будеш моїм другом, то не вб'ю.
– Буду твоїм другом.
Ідуть вони з вовком, а надбігає лис. Прицілився Іван.
– Не стріляй, Іване, – проситься лис.
– Якщо будеш нашим другом, то ходи з нами.
– Піду з вами.
Далі зустріли вони ведмедя.
– Якщо будеш нашим другом, то живим будеш, а ні – від кулі ляжеш.
– Рахуйте мене своїм другом.
Зустріли ще зайця. Вирішили убити його та пообідати.
– Не убивайте, – проситься