Цілком слушно писав з цього приводу відомий український історик і фольклорист Михайло Максимович: «Зоря Хмельницького зійшла на Чорному морі, у той час, як на Хотинському полі западала зоря старого Сагайдачного. Життя цього достопам'ятного гетьмана, який, служачи з славою Польській короні і всій Речі Посполитій, зробив для блага України все, що тільки міг він зробити тоді, не підіймаючи зброї на поляків, – те життя служило прикладом для Богдана Хмельницького; його шляхом проходив він поприще свого до-гетьманства, мужньо і довготерпляче, як хоробрий воїн і чесний громадянин республіки Польської, як добрий і надійний син своєї козацької матері, України. Але йому суджено було пройти ще своїм шляхом – поприщем гетьманського життя, і безприкладно звершити ту справу, на яку безуспішно поривалися інші українці впродовж піввіку».
Богдан служив у кінній сотні свого батька. 1619 р. польський уряд вирішив утрутитись у молдавські справи. Коронний гетьман Станіслав Жулкєвський розпочав збирати військо північніше Могилева-Подільського. Йому не вдалося залучитися підтримкою козаків, і в розпачі, як повідомив літописець, магнат мовив: «Не хочу з Грицями воювати, нехай ідуть до ріллі або свиней пасти». За особистим наказом самого Жулкєвського Михайло Хмельницький на чолі своєї сотні брав участь у цьому поході. Із собою в небезпечний похід чигиринський сотник узяв і свого сина Богдана, який уперше зміг зблизька познайомитися з похідним життям польських жовнірів. 22 серпня 1620 р. польське військо вирушило в похід на столицю Молдови – м. Ясси. Разом із польською кіннотою Богдан зробив блискавичний рейд. Уранці 8 вересня розпочалася запекла битва, яка не виявила переможця. Під час бою наступного дня молдавський господар Каспер Граціані перейшов на сторону супротивника, внаслідок чого польське військо зазнало поразки, втративши вбитими 1 тис. жовнірів. Найімовірніше, в цей день загинув і Михайло Хмельницький. Згодом, як згадував Богдан, «батько голову свою поклав на Цецорі». Невдача викликала панічні настрої в польському таборі. Підпал наметів й возів, поширення чутки про втечу гетьманів зірвали організовану переправу через Прут. Мало хто залишився живим, а ті, кому пощастило залишитися живцем, потрапили до татарського полону. Серед них був і син загиблого чигиринського сотника Богдан Хмельницький.
Доля закинула Богдана до Константинополя, де, за повідомленням турецького літописця Наїма Челебі, він перебував у неволі в одного із старшин султанського флоту (цей старшина проживав у кварталі Касим-паші). Як згадував потім Богдан, він терпів «два роки суворого ув'язнення». Є підстави стверджувати, що протягом цього часу він опанував основи турецької мови, знання якої пізніше не раз ставало йому в нагоді. Поза всяким