Їхній отаман сидів поміж ними за невеличким столиком, на якому лежали якісь папірці, і був найчуднішим серед присутніх. Він був одягнений у якусь яскраво-червону куртку. «Дивний вибір матерії для одягу ватажка», – подумав Шукач. Його було б неважко застрелити з лука. Він був збіса молодий для цієї роботи. Борода в нього ще тільки почала рости – втім, він усе одно явно дуже гордився собою.
Із ним сперечався якийсь здоровань у брудному плащі. Шукач напружився і прислухався до них, намагаючись хоч трохи розібрати слова союзників.
– У мене тута п’ятеро дітей, – говорив фермер, – а годувати їх нічим. Як думаєте, що мені робити?
Поперед нього вліз стариган:
– Я – особистий друг лорд-губернатора, я вимагаю, щоб ви пустили мене до…
Хлопчисько не дав договорити жодному з них.
– Мені начхати, хто ваші друзі, і мені начхати, скільки у вас дітей – хай хоч і сто! Місто Остенгорм заповнене. Лорд- маршал Бурр постановив, що щодня слід пускати всього по двісті біженців, і ми вже досягли цього ліміту на сьогоднішній ранок. Пропоную вам обом повернутися завтра. Рано-вранці.
Двоє чоловіків застигли на місці.
– Вашого ліміту? – прогарчав фермер.
– Але ж лорд-губернатор…
– Біс вас забирай! – заволав хлопчисько, істерично гупнувши кулаком по столу. – Ви тільки натисніть на мене ще! Я вас пущу, аякже! Накажу затягнути вас усередину й повісити як зрадників!
Цього тим двом вистачило: вони хутко відступилися. Шукачеві почало здаватися, що йому слід вчинити так само, але до столу вже прямував Тридуба. Хлопчисько насупився так, наче від них смерділо гірше, як від свіжих кавалків лайна. Шукач не переймався б цим так сильно, якби не помився з цієї нагоди. Він уже кілька місяців не був таким чистим.
– Якого хріна ви хочете? Шпигунів і жебраків нам не треба!
– Добре, – чітко й терпляче промовив Тридуба. – Ми не шпигуни й не жебраки. Мене звати Руд Тридуба. Це – Шукач. Ми прийшли поговорити з тим, хто тут за старшого. Прийшли запропонувати свої послуги вашому королю.
– Запропонувати свої послуги? – Хлопчисько всміхнувся. Аж ніяк не привітно. – Шукач, кажете? Яке цікаве ім’я! Навіть не уявляю, як він його дістав.
Він стиха реготнув із цього дотепу, і Шукач почув, як захихотіли інші. Правдиві гівнюки, вирішив він, що поховались у своїй розцяцькованій одежі та блискучих обладунках. Правдиві гівнюки, але, сказавши їм це, вони нічого не доб’ються. Добре, що вони лишили Доу позаду. Він, певно, уже випустив би цьому дурневі кишки й погубив би їх усіх.
Хлопчисько нахилився вперед і заговорив – дуже повільно, як до дітей.
– Північан не пускають до міста без особливого дозволу.
Схоже, те, що Бетод перейшов їхні кордони, вирізає їхні війська й воює на їхніх