Кизляр-аґа почав здалеку. Він вийняв із рукава халата сувій паперу і розгорнув його. Тут були записані імена декого із прислуг.
– Не всі твої слуги, великий падишаху, раді з того, що наймудріший із султанів сів на престолі, – говорив улесливо Замбул. Він тицяв пальцем проти імен, а Ібрагім байдуже давав згоду на смерть незнайомих йому людей, яким після обіду зітнуть голови на султанській конюшні.
Замбул сміливішав. О, це вже багато значить, що султан слухає його. Він згорнув сувій, ступив кілька кроків назад, не зводячи погляду з Ібрагіма.
– Ти ще щось маєш сказати, Замбуле?
– Гнів мого повелителя хай упаде на мою голову, я не знав би більшого щастя, як умерти від його руки. Великий візир Аззем-паша…
Султан насторожився, і це не пройшло повз увагу головного євнуха. Замбул опустив очі, замовк. Чи не забагато вкусив сьогодні?
Ібрагім згадав, що він уже десь чув подібний підозрілий натяк на великого візира. «Слухай добре, що говорить Аззем-паша…» Так, ці слова сказав Замбул на галереї в залі дивану. Що він знає про Аззема-пашу? Візир готує змову? Але ж досить султанові плеснути в долоні, і візира не стане. А хто тоді стане опорою султана в державних справах? Оцей кретин? Hyp Алі? Hyp Алі… Він визволив Ібрагіма з тюрми, так. Але від його рук загинув Амурат. Загинув тому, що не доплачував яничарам грошей. А що, коли Ібрагім не зможе заплатити другий, третій раз по п’ятсот піастрів на орту, хто захистить тоді його, якщо не буде Аззема-паші?
Підозра, та зовсім не та, яку хотів викликати Замбул, пройняла мозок Ібрагіма. Чи не хочуть яничари на чолі з Hyp Алі зробити його своєю іграшкою не тільки на день коронації, а й на весь час царювання? З допомогою Замбула…
Ібрагім уперше відчув, як його огортає повелительський гнів. Бліде обличчя налилося кров’ю, підступив до тремтячого євнуха.
– Що знаєш про нього?
– Він… він правив державою при Амураті і вірний був йому. Аззем-паша не радів, коли проголосили султаном тебе…
Про це здогадувався Ібрагім ще тоді, коли великий візир не надто поштиво підказував йому, хто перед ним виголошував такі ж промови. Ненавидів його, так. Але знищити нині керівника держави було б рівнозначним стяти собі самому голову.
– Що ти знаєш, Замбуле, про його сьогоднішню невірність моїй особі?
– Ні, ні… Я нічого не знаю…
– А хто тобі нарадив викликати в мене підозру до великого візира? – крикнув Ібрагім і простягнув уперед руку, наслідуючи позу