Бо війна – війною… Через перевал (збірник). Роман Іваничук. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Роман Іваничук
Издательство:
Серия: Історія України в романах
Жанр произведения: Историческая литература
Год издания: 2008
isbn: 978-966-03-4124-1
Скачать книгу
перевальцем до спальної кімнати, залишаючи на підлозі мокрі сліди масивних ступнів.

      – Як щось почнеться, Збиху, – тихо зітхнула пані Сташка, – то ні один з них у цій хаті не залишиться.

      – Замовкла б ти, стара римундо… – відказав здавленим голосом господар і подався за старшим сином.

      Коли двері спальні зачинилися, Казик, озирнувшись, підійшов навшпиньки до Михайлової кімнати й прошепотів у відчинені двері:

      – Пане Михасю, ви обіцяли мені книжку про… ну, про те, звідки взялося життя на землі…

      – Дарвіна, Казику? Заходь.

      З дня на день чекаю на Катрусю. Уже й сниться мені. Здається, я її люблю. Віддавна, ще змалку. Ти не гнівайся, Івасю. Я бачив твої закохані очі. Та й хто б у неї не закохався? Не муч себе, у такій ситуації вибирає дівчина.

      Колись я навіть мріяти боявся: дочка війта, до якого наш батько ходив на поденщину, а потім і я брав ціпа й зі сходом сонця розпочинав з татом молотити першу сторонку на війтовому току, викохувалася, звісно, не для мене. Проте з часом у людей змінилися поняття про достаток, і влада землі, за яку нерідко проливалася на межах кров, почала поступатися владі цивілізації. Старому Шепетюкові не до шмиги були наші з Катрусею дитячі забави у війтовому саду, та погорду до харпака з-над Березівки він раптом змінив на поблажливість, коли побачив на комірі мого гімназійного костюма чотири срібні пасочки: нині Михайло ще в четвертій гімназіальній, але не знати, ким стане, коли виросте…

      Мені дуже не хотілося б входити в родинні стосунки з війтом, та й з Грицем, який невдоволено поглядає на сестру, коли її обличчя засвічується усмішкою при зустрічі зі мною, та я у цьому випадку безсилий… Гриць, правда, далекий від того, щоб оцінювати людей за майновим цензом, проте його, теолога, лякають мої матеріалістичні й радикальні погляди, які він називає, не розуміючи гаразд того слова, соціалістичними. Соціалістом я поки що не став, та коли читаю Енгельса, Джека Лондона чи ще ближчого мені Івана Франка, то переконуюся, що кращої системи для створення рівноправного суспільства я не знайду в жодній іншій філософії. Боюся тільки, щоб майбутні максималісти, як про це застерігає Франко в одній із своїх праць, не перетворили ідеологічну матерію цієї філософії, в якій складові елементи повинні мати здатність з'єднуватися у найрізноманітніші й найдоцільніші сполуки, в закостенілу догму, здатну лише зрівнювати людей – у майновому, духовному, національному і мовному аспектах. А тому я вірю у непорушну силу усвідомленої приналежності до своєї нації, яка єдина має силу допомогти мені внести свій рівноцінний, незалежно від величини квоти, вклад у скарбницю рівноправної громади народів. Тому я готовий захищати із зброєю у руках право своєї нації… Франко вчив, що не можна полюбити України, не люблячи інші народи, а я трохи змінюю цю формулу, йдучи від супротивного: не можна полюбити інші народи, коли не любиш України. Безрідний гомункулус – ворог будь-якого народу: родителька в людини одна-єдина, навіть коли вона така упосліджена, як наша мама.

      Я викладаю ці свої