А чи можлива? Мирон не має з ким поділитися своїми сумнівами: батько став мовчазний – він знає тільки те, що не можна опускати рук і перестати працювати, бо бездіяльність – то вже програш; мама сповнена надії на краще, але ж вона думає тільки про Богдана, й поза ним для неї не існує більше світу, а Юлія, напевне, щось-таки знає, й Мирон важиться викликати її на розмову: він уже не маленький, він зможе повести з нею річ.
А ось і йде Юлія гуцульською стежкою з книжками під пахвою, вона здалеку помічає Мирона на балкончику й помахує йому рукою; Мирон нетерплячими жестами запрошує сестру до своєї кімнатки, й вона бачить, що він чимось знервований; вже чутно скрип східець, Мирон кидається назустріч Юлії й запитує з наївною відвертістю хлопчиська, який враз відчув себе зрілим:
«Скажи, чи можлива наша перемога?»
Юлія заскочена таким питанням, вона відчуває, що в душу її брата пробирається зневіра, до цього Юлія допустити не сміє, вони сідають за столик, довго мовчать, та врешті відбувається розмова.
«Ми весь час виграємо битви, Мироне, – каже Юлія, – як ти цього не помітив, тільки війна наша довготривала. А хіба не знаєш з історії, що бували й столітні війни, – наша ж тисячолітня, і якби ми не перемагали, то давно б уже зникли з лиця землі, без програшних перемог під Полтавою, Чортковом, Крутами, Хустом ми б давно перемінилися в населення без імені, історії, мистецтва, музики, літератури, без війська, яке після невдач вдається до мімікрії, набуває подоби переможця й акумулює свої сили для наступної боротьби – в чужих мундирах. Тому-то наша мама благословила Богдана у ворожий стан й зробила це підсвідомо, спонукувана лише національним інстинктом; я ж проводжала в Дивізію Михайла зовсім обдумано – мусять наші воїни в незручний для них час перетривати і в чужій формі… Й навіть тепер, коли ми в черговий раз програємо битву – матимемо можливість вишколитися і зберегти в собі готовність солдата. А ти подумай ще й над тим, що завойовницька армія у слушний момент може перемінитися в нашу потугу, якщо в ній будуть українські вояки; завойовницьке військо, яке сьогодні летить на захід, при несподіваному супротиві доконче змінить свій вектор і переміниться у нашу силу. А такий супротив зовсім можливий: в нинішній війні таїться багато загадок…»
Мирон погладив Юлію по кучерявому волоссі: він вдячний сестрі за ці слова – вони вселяють у нього віру, і водночас дивується хлопець з її чоловічої розважливості – такої Юлії він досі не знав.
«А чи ти готова, Юлечко, на ризик, на смерть?»
«Чому ж би то я мала готуватися до смерті, я готова