Михайло, забувши про обережність, говорив голосно, та враз побачив, як антена «слідопита» захиталася, нахиляючись у наш бік, і він перейшов на шепіт:
«І ми не маємо права й далі мовчати, хай навіть нас згноять по тюрмах. Мусимо дати знати світові, що наша битва з Москвою триває і не спинила її смерть наших провідників. Світ повинен дізнатися, що Україна живе й бореться за незалежність, що в кожній клітині національного організму не перестає бродити фермент протесту. Тож хай він закипає у сферах науки, ремесла, хліборобства, культури, письменництва – повсюдно мають зажевріти і розгорітися сигнали нашої непокори, бо інакше ми згинемо як нація, і ніхто й панахиди по нас не справить…»
Я захоплено слухав Михайлову мову й водночас тривожився: це ж знову кров і тюрми, мученики й герої, а коли ж ми станемо володарями нашого національного життя? Михайло відчув мої сумніви – певне, вони відбилися на моєму обличчі, – і він сказав:
«Якщо нині не розпочнемо святого діла, то завтра пробудимося у вогні обкрадені, хіба ти не чуєш, як тріщить і хилитається імперська споруда, мов стара стодола на вітрах? І розвалиться, і зникне, як страшна примара, а ми, не одягнені в бойову броню, залишимося голі… І ніколи не думай, що наше слово, яке ми хочемо донести до людей, загубиться, безслідно спопеліє, згине… Хіба стару, зґвалтовану розбещеними королями Францію не підняли на революцію мислі Дідро і Руссо; а чи вийшли б на Сенатську площу російські офіцери, якби раніше не пролунав розпачливий крик Радищева; чи стала б чеською онімеччена Чехія, якби не з'явився геніальний фальсифікат Вацлава Ґанки «Краледворський рукопис», а чи греки повернули б своїй батьківщині славу Еллади, якби клефти не заспівали «Військовий гімн» Рігоса Ферероса? А нашу нинішню Україну хто створив? Шевченко і Франко. Завжди спочатку було Слово, і Слово стало Богом!»
Я спитав Михайла, що мені належиться робити.
«Що тобі належиться робити, питаєш? А те, що й робиш. Тільки неси людям слово чистим, наче кришталь… І хай швець шиє взуття для України, адже через те, що ми мали надто багато політиків, а шевців обмаль, заламалася блискуча офензива усусусів під Чортковом у дев'ятнадцятому році; без кравців ми б ходили голі, без хліборобів – голодні, без асенізаторів потонули б у смородному бруді, без письменників були б німі, а без мучеників на хрестах ніколи б не воскресли… Що маєш робити, питаєш? Чому питаєш? Ти вже розпочав ту роботу. Встиг пережити люту критику, негацію, а тепер мусиш вигартувати себе так, щоб міг витримати ще й випробування славою, яка тебе не повинна обминути».
«Слідопит» з антеною йшов слідом за нами, аж доки ми не зійшли з Карадагу й не розчинилися у пляжному натовпі.
За