Як і друкарський верстат у минулому, телеграф швидко перетворився на новітній інструмент військових конфліктів. Ще з часів Кримської війни 1853–1856 років розлогі інструкції, які тижнями подорожували морем, під скарги офіцерів на місцях витіснили стислі бойові накази, що надходили до полів битви з Росією із чайних кімнат Лондона. Деякі військові показали себе вправнішими за інших під час використання цієї нової технології. Під час війн за об’єднання Німеччини 1864–1871 років прусські генерали, на подив ворогів, майстерно координували широкий фронт військ за допомогою спілкування в реальному часі по телеграфу, а не залучаючи кінних кур’єрів. Урешті-решт телеграф зумовив величезне зростання досяжності та масштабу війни. Під час американської Громадянської війни 1861–1865 років солдати Конфедерації та Союзу, шукаючи переваги над ворогом, проклали близько 15 тисяч миль телеграфного дроту.
Телеграф також змінив сприйняття конфліктів громадськістю. Один журналіст дивувався: «Прилад подає новини, перш ніж обставини встигають змінитися… Битва йде за три тисячі миль, а ми отримуємо докладні звіти, поки поранених доправляють до шпиталю».
Проте цією інформативністю можна було маніпулювати. Нове покоління газетних магнатів під орудою гарвардського недоука Вільяма Рендольфа Герста перетворило сенсаційність на форму мистецтва. Його «жовта журналістика» (названа за відтінком коміксів у двох конкурентних нью-йоркських щоденних виданнях: New York Journal Герста та New York World Джозефа Пулітцера) стала різновидом диких пліток, які американські читачі завжди полюбляли. Це й допомогло розпалити іспано-американську війну 1898 року. Коли один з фотографів попросив повернути його додому з контрольованої іспанцями Куби, бо там немає ніяких новин, Герст телеграфував у відповідь: «Залишіться, будь ласка. Ви забезпечуєте ілюстрації, а я забезпечу війну». Занепокоєння через подання телеграфом «фейкових новин» зросло так сильно, що газета St. Paul Globe навіть змінила того року свій девіз: «Живі новини, останні новини, надійні новини – жодних фейкових новин про війну».
І все-таки електричний провід телеграфу міг говорити лише точками й тире. Його використання потребувало не лише належної інфраструктури, а й фахівця, який би керував машиною та перекладав її кодовані повідомлення. У 1876 році усе змінилося завдяки телефону Александра Ґрема Белла, винахідника-аматора, який удень навчав людей із вадами слуху. Передавання звуку через дроти означало, що користувачі зможуть