У карбоні з’явилися і можливі предки хвойних рослин – кордаіти. Вчені гадають, що вони походять від папоротей. Але нащадки далеко переросли своїх прапрадідусів. Кордаіти виростали заввишки 40 м. При цьому довге вузьке листя, яке нагадувало стрічки, росло на самій вершині, а стовбур залишався голим. Зовні вони були схожі на сучасні пальми, але мали насіннєві шишки.
Внаслідок буяння рослин різноманітнішим ставав і тваринний світ. Їжі вистачало на всіх: травоїдні споживали рослини, ними, у свою чергу, харчувалися хижаки, а всі разом внаслідок еволюції щодалі утворювали все більше різних істот.
За часів карбону зникла більшість трилобітів. Їх знищили хижі риби, ракоскорпіони та головоногі. Трилобітів не захистило навіть набуте вміння зариватися у намул. Вороги знаходили їх і легко розгризали недостатньо міцний панцир. Не допомогло і переселення у прісноводні водойми. Хижі риби невдовзі з’явилися й там. Внаслідок цього від колишніх господарів кембрійських морів залишився лише один рід. А от молюски та брахіоподи почувалися добре. Вони досягли велетенських розмірів і мали черепашки завдовжки 30 см. Одночасно з’явилися предки сучасних мокриць, омарів та крабів.
Ще привільніше почувалися риби. Серед них було багато хижаків, особливо різних акул, чиїми кістяками геть завалені відкладення карбону. Серед них були й маленькі акулки, завдовжки не більші трьох сантиметрів, а були й такі, що сягали у довжину двадцяти й більше метрів. Деякі акули неодмінно здивували б нас своїм виглядом. Були, наприклад, чудовиська з клешнями або величезними плавцями. Такі акули могли вистрибувати з води і пролітати сотні метрів, полюючи на здобич. Уникнути загибелі в пащах акул, які мали зуби на зразок пилок, могли тільки істоти, що виростили собі надміцний панцир чи черепашку або були дуже стрімкими й верткими, – такі, як ганоїди, тіло яких вкривала тверда луска.
Кам’яновугільний ланшафт
Прісноводні водоймища заселили численні скорпіони, ракоподібні, тясячоніжки та комахи. Можливо, предками останніх були саме трилобіти, бо вони мають дуже багато спільних ознак.
На суходолі з’явилося багато комах. Більшість з них виходили на берег тільки у зрілому віці й були зовсім не схожі на сучасних. Вони могли одночасно нагадувати бджіл, мурашок, метеликів. Проте існували й такі, в котрих ми легко впізнали б тарганів, павуків, бабок, богомолів чи коників. Часто вони були значно більші за сучасних. Наприклад, бабки меганеури – це справжні велетні комашиного світу з розмахом крил близько одного метра.
Але справжнім дивом епохи карбону стали найрізноманітніші амфібії. Зовні вони нагадували сучасних змій, ящірок, саламандр або крокодилів і мали довжину від 10 см до 10 м. Амфібії походили від кистеперих риб і розмножувалися у воді, в якій і підростали, бо дихали зябрами. У зрілому віці в них утворювалися