Сімнадцять років Бопланового життя минуло на Україні. Будуючи фортеці – заради заробітку, – аби польське ясновельможне панство ще міцніше вкорінювалось на Україні, інженер-найманець не лише складав карти України, а й рік за роком спостерігав за підневільним (Боплан, до речі, сам зазнавав утисків від шляхти, якій вірно служив) життям місцевого люду, його звичаями, віруваннями, боротьбою з своїми поневолювачами та все побачене й почуте занотовував до потаємних своїх записників, що згодом і склали його знаменитий «Опис України…». Життя в Україні підневільних селян було жахливим, адже вони, як свідчить Боплан, «змушені віддавати своїм панам усе, що тим лише заманеться вимагати. Не дивно, що цим злидарям у таких тяжких умовах не залишається нічого для себе. Але й це ще не все: пани мають безмежну владу не тільки над селянським майном, а й над їхнім життям: такою великою є необмежена свобода польської шляхти (яка живе наче в раю, а селяни наче в чистилищі), що коли селяни потрапляють у ярмо до такого пана, то опиняються у гіршому становищі, ніж каторжани на галері. Таке рабство є причиною того, що багато селян тікає, а найвідважніші з них подаються на Запоріжжя, яке є місцем притулку козаків на Борисфені».
Цікавився він і життям, побутом та військовими походами незвичайних людей, котрих доти не зустрічав у своєму житті, хоч і попоїздив чимало, званих запорозькими козаками. Описуючи Україну, дивуючись з того, що «на ярмарках продають димарі для печей, у нас це викликало б сміх так само, як і спосіб приготування у них м'ясних страв, їхні весілля та інші церемонії, про що говоритимемо далі», Боплан з великою симпатією скаже про Україну: «Однак саме звідсіль пішов той благородний люд, який називається нині запорозькими козаками і котрий протягом стількох уже літ заселяє різні місця уздовж Дніпра і в суміжних землях».
Це писав письменник Боплан, а військовий інженер Боплан все робив для того, аби приборкати той благородний люд, – для цього і за Кодацьку фортецю взявся. Місце для неї вибрали серед Дикого Поля, за чотири сотні миль по Дніпру від Києва, на правому березі, де річка робить поворот на південний захід, біля першого порога, званого Кодацьким, тож і фортецю назвали теж Кодацькою. В гирлі Самари – «святої козацької ріки», – як зазначає Боплан, – брали ліс для фортеці. Будівництво велося в тому місці, де над водою здіймалася стрімка скеля,