Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія. Дэниел Гилберт

і днів народження, а не ДТП й відділення екстреної медичної допомоги, бо хочемо почуватися щасливими, гуляючи алеєю пам’яті. Тож чом би нам не бажати того ж, гуляючи проспектом уяви? Уявляючи щасливе майбутнє, ми почуваємося щасливими, але наслідки бувають і непередбаченими. Як виявили дослідники, коли людям нескладно уявити якусь подію, вони переоцінюють імовірність того, що вона насправді станеться[44]. Через те що переважно уявляємо значно більше хороших подій, ніж поганих, ми схильні переоцінювати ймовірність того, що з нами стануться хороші події. І це робить нас непоправними оптимістами стосовно майбутнього.

      Наприклад, студенти американського коледжу сподіваються жити довше, довше перебувати в шлюбі й більше подорожувати Європою, ніж пересічні студенти[45]. Вони вірять, що в них народяться обдаровані діти, з’являться власні будинки, а їхні світлини опублікують у газетах, і майже не ймуть віри в можливість майбутніх інфарктів, венеричних хвороб, проблем з алкоголем, ДТП, пародонтиту. Американці різного віку вважають, що їхнє майбутнє – це поліпшене сьогодення[46]. І хоча громадяни в інших країнах не такі оптимістичні, вони теж схильні уявляти майбутнє ліпшим, ніж у своїх сучасників[47]. Таких надто оптимістичних уявлень про майбутнє нелегко позбуватись. Люди, що пережили землетрус, на якийсь час починають реалістичніше оцінювати ризик загинути в черговій катастрофі. Але вже за кілька тижнів навіть ті, хто пережив землетрус, повертаються до звичайного безпідставного оптимізму[48]. Насправді події, що суперечать нашим оптимістичним очікуванням, часом роблять нас більш, а не менш оптимістичними. В одному дослідженні показано, що хворі на рак оптимістичніше оцінюють своє майбутнє, ніж здорові[49].

      Звичайно, майбутнє, яке наш мозок наполегливо моделює, не завжди пов’язане з вином, поцілунками та смачними двостулковими молюсками. Часто-густо воно приземлене, дражливе, дурне, неприємне або й страшне. І тих, хто прагне вилікуватися й припинити про таке думати, майбутнє зазвичай тривожить, а не викликає приємність. Як хиткий зуб спонукає розгойдувати його язиком, так і ми радше уявляємо собі всілякі трагедії та нещастя. Дорогою до аеропорту ми малюємо варіант майбутнього, в якому літак відлітає без нас і зривається зустріч із важливим клієнтом. Дорогою на проханий обід створюємо сценарій майбутнього, де гості вручають господині по пляшці вина, а ми стоїмо розгублені з порожніми руками. Дорогою до медичного центру малюємо сценарій, в якому лікар вивчає рентгенівський знімок наших грудей, супиться й каже щось зловісне, як-от: «Поговорімо, який у вас вибір». Такі видива справді лякають нас. То чому ж ми продовжуємо їх створювати?

      На те є дві причини. Перша: передбачення неприємних подій може послабити їхній вплив. Приміром, в одному дослідженні охочих піддавали 20 розрядам струму, про які щоразу попереджали за три секунди[50]. Деяким піддослідним (група розрядів