Україна самостійна. Іван Франко

і Україна; для нього досить сконстатувати «простий факт», хоча би цей простий факт був і простою нісенітницею. Адже ж цукроварство, так могучо розвите на Україні, що може рівнятися з чільними цукроварними краями в Західній Європі, не стоїть так високо ані в Конгресівці, ані в Центральній Росії власне для того, що український ґрунт і клімат йому сприяє, а в тамтих краях ні. Так само Конгресівка і Московщина не можуть конкурувати з Україною на полі шовководства, добування кам’яного вугілля, рибних промислів, годівлі тонкорунних овець і суконництва; це останнє поки що переважає ще в Конгресівці завдяки німецьким капіталам, та нема ніякого сумніву, що Україна (беручи цей термін географічне) переможе в конкуренційній боротьбі, бо має до цього більші шанси в своїм кліматі, в багатстві і доброті кам’яного вугілля і безмірних степах, пригожих для випасу величезних стад овець. Як бачимо, «промисл» так само, як і все інше в економічному житті, не є «простим фактом», а вимагає детального досвіду, поки можна щось сказати про «дороги, якими піде його розвій».

      Я не думаю входити в подрібний розбір брошури Ю. Бачинського. Для мене вона важна як факт нашого політичного життя, як прояв національного почуття і національної свідомості, хоч прояв цей і прибраний наразі в доктринерську тогу. Будь-що-будь, є це перша на галицько-руськім ґрунті проба синтезу певних поглядів і наукового обставлення того, що автор відчув яко потребу свого розуму і своєї душі. Може прогрішуся проти матеріалістичного світогляду, коли скажу, що такі потреби так само, як і потреби життя матеріального, родять великі історичні події. А раз відчута буде – у кого з національних, у кого з економічних причин – потреба політичної самостійності України, то справа ця війде на порядок дневний політичного життя Європи і не зійде з нього, поки не осущиться. Звісно, термін «політична самостійність» не треба розуміти зараз як цілковитий сепаратизм від Росії, як конечність сотворення окремої української держави. Політична самостійність можлива і в зв’язку з Росією, при федеральнім її устрою. До такого устрою пруть власне факти економічного життя, от хоч би те, чого не хотів добачити Ю. Бачинський, що промисли різних територій Росії доповнюють себе взаємно, а коли між ними в деяких галузях іде боротьба, то головно між промислами Конгресівки і Московщини, а далеко менше між цими двома і Україною. Власне задля того, що вважаю брошуру Ю. Бачинського більше проявом національної свідомості української, ніж науковим викладом порушених в ній питань, я й попробував у придовгім вступі до її обговорення подати від себе коротенький і певно недостатній нарис еволюції нашої національної свідомості, особливо в Галичині. В історії тої еволюції брошура Ю. Бачинського певно займе видне місце. До автора її нехай мені буде вільно обернутися з бажанням, щоб він не покидав праці в тім напрямі. Я не сумніваюся, що сам він швидко виросте з соціал-демократичного, простолінійшого доктринерства, що вдасться в старанніші студії