– Де ви знайшли таку красу? – спитав Єгор.
Ірина всміхнулася. Розповідати про те, що будь-яку річ можна перефарбувати й носити, наче нову, їй не хотілося. Особливо йому, який сидів у дорогому темному костюмі з бордовим галстуком на білій сорочці.
Підійшла дівчина у білому фартушку.
– Два «американо» і… – Єгор обернувся до Ірини, – коньячок?
– Мені не можна.
– Тоді тістечка! – Єгор знову глянув на молоденьку офіціантку. – Які у вас сьогодні найсвіжіші?
– У нас усі свіжі! Візьміть «Тірамісу»!
– Гаразд. Два!
Дівчина відійшла.
– То ви зовсім не п’єте? – у голосі Єгора вчувався трохи образливий для Ірини подив.
Вона глянула в його карі очі. Заперечливо похитала головою.
– Моїй доньці три місяці, – сказала Іра. – Вона в мене ще немовля.
– Доньці три місяці і ви щодня на роботу їздите?! А з нею хто? Чоловік?
– З нею мама, – радість від зустрічі покинула Ірину. Їй менше за все хотілося розповідати цьому красивому чоловікові про себе. Адже розповідати про себе – це перелічувати свої проблеми. Майже жалітися! А чужі проблеми відштовхують. Ірина по собі це знає. Щойно хто-небудь малознайомий починав ділитися з нею своїми проблемами, як хотілося заткнути вуха пальчиками й відійти вбік. Ось і він, мабуть, наслухається зараз її проблем і його погляд потьмяніє. Ні, не буде вона його «вантажити».
– А чоловіка нема, – трохи веселіше додала Ірина. – Вигнала я його. Та він же й чоловіком мені не був!
– І живете там, у Липівці? – знову спитав Єгор.
Вона кивнула.
– А звідки у вас така міська вимова?! – щиро здивувався Єгор. – Я ж також народився у тих краях, за Кодрою. Але виріс тут, у Києві.
– Я вчилась у Києві. Та й телевізор любила подивитись! – зізналась Ірина з усмішкою. – Мама мені з дитинства товкмачила: повторюй усе вголос за телевізором, будеш красиво говорити! У нас же, самі знаєте, як балакають. А мамі й телевізор не допоміг.
– А працюєте ким? – не вгавав Єгор.
Погляд Ірини зупинився раптом на його чорній слухавці. Вона прослідкувала очима за дротиком, який губився під коміром піджака. Розсміялася.
– Що, таємна у вас робота? – всміхнувся Єгор.
– Це у вас таємна, – розслабилася, адже розмова віддалялася від її проблем. – Я – годувальниця.
Єгор саме підняв над своїм горнятком фарфоровий дзбаночок з гарячим молоком. Завмер на мить.
– Так, – видихнув не без подиву. – Рідкісна у вас професія!
– Закінчиться молоко, буду іншу роботу шукати, – легко вимовила Ірина.
– Вам? – Єгор підніс дзбаночок з молоком до її філіжанки.
Ірина кивнула.
«Тірамісу» танув у роті. У кав’ярні зазвучав негучний джаз. Єгор пив каву, маленькою ложечкою брав шматочки соковитого тістечка й клав їх до рота. І задумливо дивився на Ірину.
– Вам не обов’язково бути такою відкритою і щирою, – сказав він раптом стурбовано. – Ви так легко про