– Звідкіля Ваша милість знають, що я хотів…
Наступне слово «спитати» Пауль прошепотів після короткої паузи, але речення так і не закінчив. Ще б пак: було очевидно, що граф вважає його невимовлене питання просто ідіотичним! Справді, тільки повний бовдур не скористався би такою чудовою нагодою – бодай трішечки побазікати із самим Великим Магістром таємної ложі в момент нетривалого перепочинку… Та тут будь-хто не впустив би шансу!..
– Ну що ж, слухаю тебе уважно, хробачок.
Безтурботний спокій, у якому перебував граф, миттю поглинув усю занепокоєність Пауля, немов товстелезний мур поглинає несамовиту енергію кулі, що врізалась у нього. Юнак одразу позабув, про що хотів спитати Магістра декілька хвилин тому: ясна річ, з точки зору особистості такого масштабу всі проблеми найменшого з менших учнів видаються просто смішними й аніскілечки не вартими уваги!.. Про що ж тоді розмовляти?!
– Кажи, – між тим наполягав Магістр владно, беззаперечним тоном.
І ледь розтуливши умить пошерхлі губи, Пауль насилу вичавив:
– Хто Ви такий?..
Так, це було абсолютно не те, про що юнак хотів би говорити з Великим Магістром. До того ж, запитання видавалося вкрай безтактним. Пауль не здивувався б, якщо розлючений принц одразу спопелив би його, жалюгідного та ще й безсоромно-наглого юнака, яскравою блискавкою, зведеною з небес силою надлюдського знання, тому інстинктивно втягнув голову у плечі й схилився якнайнижче. Та секунди минали за секундами, вишиковувались у хвилини, проте нічого страшного не відбувалося.
Нарешті Пауль насмілився підняти очі на графа. І з величезним здивуванням побачив, що той… всміхається?! Так, саме так! Схоже, Великий Магістр анітрохи не образився на найнахабнішого учня своїх учнів, а навпаки – зрадів такому запитанню!
– Ваша милосте… ну-у-у, справді… про Вашу милість таке пліткують…
Але пристойність і дисципліна зрештою перемогли, тож Пауль замовк.
– І що саме пліткують, цікаво знати?
Жодна зморшка не проборознила гладеньке обличчя, сірі з прозеленню очі Великого Магістра сховалися за майже зімкненими повіками.
– Повторюю, маленький мій хробачок: кажи, не бійся.
Голос був лагідним.
– Не бійся!..
І Пауль здався на милість старшого:
– Та різне кажуть, Ваша милосте. Одні стверджують, нібито Ваша милість – граф. Але граф не від самого народження… А титул…
Юнак зробив паузу і перевірив, як реагує на його слова Великий Магістр.
– Графський титул я купив разом з маєтком, це відомо усій Європі.
– Не про титул мова, – поквапився уточнити Пауль.
– Розумію. Далі.
– Тільки не гнівайтесь, Ваша милосте…
– Ти ж бачиш, я абсолютно спокійний.
– Бачу, – і Пауль ризикнув продовжити: – Так от, інші подейкують, буцімто Ваша милість не те що ніякий не граф… Ну, не те що Ваша милість купили титул…
– Я розумію, розумію, – заспокоїв юнака Великий Магістр.
– Так