– Я пропав? Це ти заліг на дно, не чути, не видно.
– Я в Лондоне был.
– Що робив?
– Так, шарился с пацанами, дурь курил, на футбол ходил. Как всегда, ты знаешь.
– Чого кликав? Є щось?
– Да тебе бесполезно информацию выдавать, все равно в эфир не пустишь. Как и в прошлый раз.
– То було півроку тому, зараз усе змінилося. Ти кажи.
– Короче, Марк, мне вчера информашку папик подогнал по этому заводу-гиганту, который хотят олигархам продать. Ты знаешь, там же нет оснований для его приватизации, он внесен в реестр предприятий стратегической важности и вообще приватизироваться не должен.
– Ну.
– К тому же он рентабельный процентов на пятьдесят, люди деньги получают, все нормально.
– Ну.
– Гну, Марк. Его будут опускать понемногу, чтобы довести до банкротства, а потом купить за бесценок. Я знаю, кто этим будет заниматься, да только ты имен не называй, рискованно все-таки. Так, намекни, что, мол, возможно искусственное доведение до банкротства.
– Ти мене вчити будеш, Стасе! – Марк замовив вина й обвів поглядом зал. Але він не встиг випити вина. Коли бармен налив йому сто п'ятдесят грамів «Шардоне», до клубу ввірвалися хлопці в масках і камуфляжній формі, перекинули кілька столів і, заломивши руки двом геям, вивернули їм кишені, висипали на підлогу всілякий непотріб, потім один із тих, хто тримав за руку переляканого гея, сказав щось по рації і, поглянувши туди, де сидів Марк, дав відмашку двом бойовикам, ті підбігли до Марка і, вибивши з-під нього стілець, притиснули обличчям до підлоги й залізли в кишеню.
– Есть. Слышь, Санек? Есть, зови давай.
– Накрыли, да? – той, що підійшов, дуже хвилювався, він схопив Марка за шию і прошепотів у саме вухо: «Попал, пацан, теперь ты наш». – Подними, – до того, що стояв поряд.
Марк відчув сильний біль у ключиці, він підвівся, страшенно боліла голова: коли падав, ударився об барну стійку.
– Руки в карман засунь и вытащи все, что там есть, давай, – чоловік у масці говорив надто глухо й невиразно.
– Ви мені щось закидаєте?
– Сука, руку в карман засунь, слышь?
– Що ви конкретно мені закидаєте?
– Падло, блядь, – він схопив Марка за руку і, стиснувши зап'ястя, засунув її в кишеню, Марк відчув, що пальці торкнулися целофанового пакетика. – Бери пакетик, бо руку сломаю.
– На, їж, – Марк дістав-таки пакетик із білим порошком і кинув йому в обличчя, той підняв його з підлоги, і, потримавши в руці, передав тому, хто стояв поряд, і, змірявши Марка поглядом, з усього маху вдарив його в ніс. Марк заточився, але втримався на ногах, потім удари посипалися один за одним, хтось зробив підсічку, і він тільки встигав прикривати руками голову та груди. Свідомість Марк утратив хвилини за дві, і останнє, що спало йому на думку – це те, що його хтось підставив і що ті, хто зараз б'є його по печінці, спині й ниркам, добре знали, що він буде