Фарс-мажор. Дмитро Стельмах. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Дмитро Стельмах
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Современная зарубежная литература
Год издания: 2010
isbn: 978-966-03-5272-8
Скачать книгу
ламаються не так часто, як наше фуфло. Хотів двоплитник «Саймон енд Гарфанкел» на Петрівці купити, та грошей пожалів. А всі родичі вже давно в Ізраїлі, їм там добре. Там тепло, там апельсини. Не імпортні, а свої, просто з садочка.

      – Так чого ж до рідні не переїхати? – поцікавився я. – Там і тир легше було б відкрити, скажімо, імені Моше Даяна.

      – Батьківщину не кидають у скрутний час, – відрубав Емік, витяг пляшку «Вінницької» і консервовану кошерну яловичину з Єрусалима.

      Оце вам, браття, справжня відповідь патріота України. Це справжня громадянська позиція, це приклад для всіх нас. На цьому стояла і стоятиме земля українська. І ніщо нас не здолає. Шануймося, бо ми, українці, того варті.

      Яловичину я нарізав своїм улюбленим червоним швейцарським ножиком, що завжди висить у мене на поясі. Еміку він спокійно спати не дає і він уже два роки канючить, щоб я йому його подарував. Нормальна тема? Кажу Еміку, що гострі предмети не дарують – погана прикмета. Емік каже, що він вищий за ці міщанські забобони і що радість від дарування завжди більша за радість отримування. Я пояснюю, що це сімейна реліквія, а той усе ніяк не вгамується.

      Емік сказав, що всі його родичі родом із Вінниці. Ми випили за Вінницю і Єрусалим.

      – Хай їм там добре тикнеться, – побажав Емік.

      Чого це я маю з доброго дива дарувати свого улюбленого ножика, навіть якщо на нього поклав око мій найкращий друг? Я за нього 70 гривень заплатив.

      21 березня, неділя

      Подзвонив Еміку, попросив більше ніколи не вживати слова «фуфло» в моєму домі. Для українського поета-лірика це як швейцарським ножем по серцю. Невже за стільки років дружби зі мною не можна було зрозуміти, з якою ніжною натурою ти спілкуєшся?

      Емік пообіцяв, що «фуфла» більше не видасть, просив пробачення.

      Я сказав, що спробую знайти якусь нішу в своїй душі, щоб вибачити його.

      25 березня, четвер

      Подзвонила Мотря, спитала, що таке коїтус.

      Сказав, що це подальший важливий крок у житті після дефлорації.

      Що у Мотрі в голові останнім часом? Невже це вивчають на курсі літературної творчості? Чому у неї ніколи нема до мене запитань з поетичної майстерності? І хто їй нашіптує такі слова на вухо? Вочевидь, чийсь нездоровий вплив. Сподіваюсь, що не «Острозьких черниць».

      27 березня, субота

      Увечері зайшов мій сусіда і вірний друг Назар Цибуля. Назар родом із Переяслава, але перебрався до Ірпеня, бо тут ближче до Києва, де можна проводити змістовні політичні акції. Назар щоразу всім нагадує, що він український буржуазний націоналіст, член «Братства», всіх підозрює у зраді і переконаний, що нам усі навкіл чогось винні. Носить камуфляжний одяг, з-під якого визирає вишиванка. Назар тримає в Ірпені маленьку крамничку під назвою «Мед, дьоготь та інші українські товари». Крім меду та дьогтю він продає сокири і мишоловки. На кожній сокирі і мишоловці Назар власноручно дбайливо ставить штамп «Зроблено в Україні». Майже щодня Назар хоче з кимось розібратись і жбурнути кудись коктейль Молотова. Назар любить після третьої чарки всіх брати за барки і допитуватися, чи ти патріот України. Стіни Назарових кімнат прикрашають портрети Степана Бандери,