Чорна Рада. 1663. Ю. В. Сорока

на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар із боярами часто був присутній при роботах; жителі навколишніх земель з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від'їжджає за Волгу, за Ярославль».

      Як бачимо, в Москві якнайсерйозніше поставилися до поразки під Конотопом і навіть не відкидали можливості нападу гетьманського війська на саму столицю. Очевидно, події сорокарічної давнини, коли гетьман Петро Сагайдачний уразив вогнем і мечем московські землі, закарбувались у пам'яті підлеглих московського царя.

      Але всі ці приготування виявились марними. Виговський так і не вирушив походом на Москву, і то з об'єктивних причин. Головною з них був «Гадяцький трактат» за рік перед тим, а також той факт, що викладені в ньому положення викликали гостре неприйняття в козацькому середовищі як самого трактату, так і гетьмана, за сприянням якого було укладено цю угоду.

      Слід зауважити, що трактат укладений у Гадячі 6 (16) серпня 1658 року генеральним писарем Запорозького Війська Юрієм Немиричем і майбутнім гетьманом України Павлом Тетерею, з одного боку, й урядовцями Речі Посполитої К. Беньовським та К. Євлашевським – з другого, можна вважати справжнім проривом української дипломатії, який так і не був оцінений сучасниками. Прикро, але гетьман Виговський саме через «Гадяцький трактат» мусив закінчити політичну кар'єру. Як і сотні інших надважливих справ – як тоді, так і тепер в Україні, – цей договір, укладений задля розвитку й добробуту держави, став суспільним подразником, що в результаті й призвело до знищення його творців і зникнення гетьманської України в Російській імперії. Що ж являв собою підписаний у Гадячі документ?