Чигиринські походи. 1677–1678. Ю. В. Сорока

з яких він здійснив ризикований перехід козаків через озеро Сиваш, і, нарешті, був обраний гетьманом Війська Запорозького. Загинув Михайло Дорошенко 1628 року, усього через рік після народження онука Петра, але, поза всяким сумнівом, відіграв вирішальну роль у становленні особистості майбутнього гетьмана. Відомо також, що польський сенатор Яків Собеський характеризував Михайла Дорошенка як «полковника з доброю репутацією у козаків за його хоробрість і завжди прихильного до польського короля і Речі Посполитої», а турецький історик Наїма називав його «славним і хоробрим вождем».

      Не менший вплив на молодого Петра мав і батько, Дорофій Дорошенко, який обіймав посаду полковника в реєстровому козацькому війську. Петро Дорошенко, безсумнівно, цінував таку славну родинну традицію і з гордістю згадував своїх лицарських предків. Що стосується молодих років Петра Дорошенка, то тут інформація, що дійшла до нас крізь сторіччя, дуже обмежена. Майже немає даних про те, яку освіту здобув майбутній гетьман, хоча маємо сказати, що літописні джерела сповіщають: Дорошенко добре знав латинську та польську мови, був непогано обізнаний із тогочасною наукою та літературою. Військовий талант майбутнього гетьмана заявив про себе досить рано – у неповних тридцять років він став полковником Прилуцького полку, а потім полковником Черкаського та Чигиринського полків, брав участь у боях під проводом Богдана Хмельницького. Виконував Дорошенко й важливі доручення Богдана Хмельницького, вів переговори з польським та шведським урядами, при цьому продемонструвавши здібності талановитого дипломата.

      Брав Петро Дорошенко участь і в поході гетьмана Юрія Хмельницького та воєводи Шереметева під Чуднів, який відбувся 1660 року. Відомо, що після того як верхівкою козацького війська було вирішено йти на переговори з поляками, саме Дорошенко вів перемовини з провідником польського війська Єжи Любомирським і готував підґрунтя Слободищенського трактату.

      Продовжилося кар'єрне зростання майбутнього гетьмана і в подальшому. За часів гетьманування Павла Тетері, 1663 року, Петро Дорошенко вже перебував на посаді генерального осавула, а з 1665 року, на додаток до цієї посади, він удруге отримав пернач черкаського полковника.

      Народні повстання, від яких захиталася влада Тетері в Правобережжі, безумовно зіграли на користь Петра Дорошенка. Одразу після втечі Павла Тетері, коли медведівський сотник Степан Опара, спираючись на підтримку загонів повсталого селянства, проголосив себе гетьманом, Дорошенко дістав нагоду показати себе як хороший політик і розважливий державний діяч. Відомим є той факт, що Опара, не розраховуючи на підтримку лівобережних полків і гетьмана Брюховецького, шукав допомоги в Криму, для чого й почав переговори з ханом. Але в дорозі від Перекопу до Богуслава, де стояв на той час табором Степан Опара, татарських мурз, яких було уповноважено вести переговорний процес з козацтвом, перехопив і схилив на свій бік Петро Дорошенко. Внаслідок цього