Украина и Россия навеки. Анна Калаур

у прокричати вголос:

      Твій поцілунок на моїх вустах.

      Ні! Марево, мене покинь,

      Тебе тут зараз не існує.

      Та я злітаю в височинь,

      Не чутно, що шепочуть люди.

      Ти моє щастя, хоч воно

      Ніколи довго не триває.

      Я хочу щастя все одно,

      Що буде, з нас ніхто не знає.

      Тебе немає? Ні, ти тут

      Зі мною поруч, ти літаєш.

      Кохання зрозуміла суть,

      Без остраху в нього пірнаю.

      Ти краще прожени мене,

      Залиш, хоч краплю в морі тім любові!

      Час спливе, і все мине.

      Сонце зійде, розквітнуть зорі.

      В усьому є моя провина.

      Та правда – то моє нещастя.

      Я знов кохаю. Винна! Винна!

      Мене женуть, ніхто не заздрить.

      Та байдуже мені про це!

      Хоч трохи щастя ми покуштували

      За мить скінчиться, згине все.

      І будем бідувать, як бідували.

      Тебе немає, я спала,

      Наснилося мені з тобою,

      Що разом ми на все життя,

      А заздрість поглинуло море.

      Ніхто не вкрав у мене щастя,

      Його украла я сама.

      Душа розірвана на шмаття,

      А тебе поруч вже нема.

      Не позволяй никому украсть своё счастье!

      Пробач мені

      Пробач ти мені, не святою була.

      Хоч знаю, що пізно занадто.

      Не буде ніякого фарту —

      Вогонь загасила сама.

      «Коралі осяйні», – мені так казав.

      Мов сльози вони одностайні.

      Майбутнього не знав.

      І хто все зруйнував?

      Пробач ти мені. Я була

      Незрозумілою для тебе,

      Коли літала вище неба,

      В сирій землі сховалась я.

      Пробач мені моє кохання.

      Моє несповнене бажання

      Мене надалі надихає.

      Нехай усі вони волають,

      Що щастя вже не хочу я,

      А рухаюсь я колією навмання!

      Пробач ти мені. Хоча б спробуй.

      Гадаєш, чи те того варте?

      Той камінь носила занадто.

      Навіщо слухати слова твої,

      Які нічого не говорять.

      Моя рука в твоїй руці,

      Зелені очі мої просять:

      Пробач мені та обійми,

      І зайвого мені не треба.

      Ти пригорни мене до себе,

      А після, що бажаєш, те й роби.

      Прости меня!

      Чи може жити квітка без води?

      Ти хто? Ти є моя вода.

      Я кожен день тебе ковтаю.

      Хоч ти – не все моє життя,

      Але без тебе я зів’яну.

      Проходиш ти крізь мої жили.

      Енергія жива твоя

      Робить мене тільки сильніше.

      Всі перепони пройду я.

      Не видно тебе, але ти

      Істота вічна і постійна.

      Не може жити без води

      І сама витривала квітка.

      Вода – это зло! Энергия портит!

      Распоряжайся деньгами во благо!

      ***

      Для мене ти є сильний біль,

      Що мою душу рве на шмаття.

      Я піднялася в височинь

      І дуже швидко звідти впала.

      Готова зупинити своє серце,

      Щоб не боліло більш воно.

      Здається, що не хочу більше жити.

      Все зупинилося, та все пішло.