Нарешті вони під’їхали до міського краєзнавчого музею і біля входу побачили величезну афішу. З неї скалив гострі зуби якийсь доісторичний ящур. Над його головою півколом було написано:
Екзотаріум!
Найстрашніші рептилії з усього світу!
Ласкаво просимо всіх сміливців!
– Прямо-таки сміливців! – озвався хтось із зозулянських школярів.
– А по-моєму, нормальний рекламний хід! – заперечив їм Черненко. – Хто себе боягузом визнає? Мовчите? Правильно. Значить, всі заплатять грошики і підуть дивитися на потвор.
– Ну, не так уже й усі, – уточнив Максим. – Купа народу повз музей ходить, і що? Всіх зачіпає оцей заклик? До речі, там, по-моєму, зачинено. Зарано приїхали?
Але ні. Автобус стояв досить близько до входу в музей. Часи роботи було чітко видно: з дев’ятої ранку до шостої вечора. Вони приїхали саме вчасно. Нікуди не квапилися, підкотили точно до відкриття. Проте Сидорович уже вкотре марно намагався відчинити двері. Коли вчителеві набридло смикати за ручку, він почав відчайдушно стукати у двері.
Наче допомогло. Двері відчинилися, на поріг вийшов, не зовсім ввічливо відштовхнувши Сидоровича, молодик у синій формі служби охорони. Незважаючи на спеку, формена сорочка на ньому була з довгими рукавами. Чоловіки поговорили між собою. Зі свого місця Максим бачив, як у процесі розмови вчитель мінився на обличчі. Потім, коли охоронець зник за дверима, знову зачинивши їх за собою, Сидорович на ногах, що, здавалось, не гнулися, повернувся в автобус.
– І таке буває, – вбитим голосом сказав він. – Учора звідси вкрали трьох екзотичних тварин. Тепер їх шукають, огляду нема. Бач, – він глянув на Максима, – сни таки збуваються.
– Тобто? – не зрозумів він.
– Гадина сниться – стережись ворога, – повторив Сидорович слова Черненка, який, у свою чергу, цитував свою бабу Галю. – Ось вороги тут і побували. До того ж украли вони, серед інших, саме морську ігуану. Точно таку, як ти, хлопче, описав.
7. Заборонена мода
Аби хоч якось згладити поразку, вчитель запропонував усім, якщо вже приїхали, покататися Полтавою. Водій не заперечував – гроші йому все одно заплачені. Ніхто зі школярів теж не був проти – якщо приїхали, то чому б не покататися.
Тепер усі більш уважно роздивлялися місто з вікна автобуса. Максим, хоча його голова була заповнена іншими думками, теж мимоволі захопився. Адже він їхав не просто містом – він їхав музеєм героїчної історії.
Старовинний готичний Львів, який він побачив зовсім недавно, видався йому більш холодним та похмурим, ніж підтягнута, завжди готова до бою і геометрично правильна Полтава. На Круглій площі він звернув увагу на пам’ятник, по якому перед тим просто мазнув очима. Велична колона, яку ніби ввіткнули