– Ти опинишся між молотом і ковадлом, – закінчив Дікінс.
Гаррі зроду раніше не чув цієї фрази, тому вирішив пізніше запитати Дікінса, що вона означає.
– Ну, одну річ можна стверджувати напевно, – визнала пані Беррінґтон: – Джайлз не зможе виграти стипендію в жодній школі.
– Можливо, ні, – визнав Гаррі. – Але Бристольська ґімназія швидше за все не відмовиться від лівого захисника такого класу.
– Тоді нам доведеться сподіватися, що Ітон вважатиме так само, – резюмувала пані Беррінґтон, – бо його батько хоче, щоб син потрапив саме туди.
– Я не хочу вступати до Ітона, – заперечив Джайлз і відклав виделку. – Хочу до Бристольської гімназії, щоб залишитися з друзями.
– Я впевнена, що ти знайдеш багато нових друзів в Ітоні, – запевнила його мати. – А якщо не підеш стежкою свого батька, це його дуже засмутить.
Лакей кашлянув. Пані Беррінґтон визирнула з вікна і побачила автівку, що під’їжджала до ґанку.
– Гадаю, настав час вам усім повертатися до школи, – сказала вона. – Я, звичайно, не хочу бути відповідальною за ваше запізнення на підготовку до уроків.
Гаррі сумно поглянув на велику тарілку з канапками та недоїдений торт, але неохоче підвівся зі свого місця і пішов до дверей. Один раз він озирнувся і міг би заприсягнутися, що бачив, як Дікінс запхав канапку до кишені. Він перевів погляд на вікно і зі здивуванням побачив незграбне дівчисько з довгими косами, яке зіщулилося в кутку, читаючи якусь книжку.
– Це моя сестра Емма, – пояснив Джайлз. – Вона ніколи не покидає читання. Просто ігноруй її.
Гаррі всміхнувся Еммі, але вона не дивилася на нього. Дікінс також навіть не поглянув на неї. Пані Беррінґтон відпровадила хлопчиків до вхідних дверей, де потиснула руки Гаррі та Дікінсу.
– Сподіваюся, що ви обоє знову нас навідаєте, – сказала вона. – Ви так позитивно впливаєте на Джайлза.
– Дякую вам за те, що пригостили чаєм, пані Беррінґтон, – сказав Гаррі.
Дікінс просто кивнув. Обидва хлопчики відвели погляди, коли мати обійняла сина і поцілувала його.
Коли водій виїжджав довгою доріжкою до воріт, Гаррі дивився крізь заднє вікно на будинок. Він не помітив, як зникає Емма, яка з вікна глипала на автомобіль.
7
Шкільна крамничка була відчинена з четвертої до шостої години пополудні кожного вівторка та четверга. Гаррі рідко навідувався до «емпорію»[21], як її називали учні, оскільки кишенькових грошей мав лише два шилінґи і знав, що його матір не втішать якісь додаткові витрати, які з’являються в рахунку наприкінці року навчання. Однак у день народження Дікінса Гаррі зробив виняток із цього правила і вирішив придбати на пенні шоколадну помадку для свого приятеля.
Незважаючи на рідкісні візити Гаррі до крамниці, ввечері кожного вівторка та четверга на його столі з’являлася плитка шоколаду «П’ять хлопчиків Фрая».