Хвилини через три клоун сповільнив свої рухи і немов поплив, захитався, не зводячи з дітей погляду. Потім схопився руками за голову і ніби став її руками нахиляти. І сів знову навпочіпки.
Висока струнка мулатка відпустила руку білого малюка, щоб витягти з гаманця монетку. Підійшла, поглядом шукаючи, куди б її опустити.
Андрюс зніяковів на мить, мабуть, допетрав, що бракує горнятка або тарілки для гонорару. Тому просто простягнув свою долоню. І монетка лягла в неї, заманливо блиснувши на сонці. Ще три жінки потішили його своєю щедрістю, а решта, забравши дітей, пішли.
– Ну от, Барбі, можемо ще кави випити! Тут досить! – зраділо повідомив Андрюс.
– Я більше кави не хочу! – твердо заявила вона. – А ось перекусити було б незле.
Андрюс озирнувся вусібіч. Зупинив погляд на новій групі мам-няньок із дітьми, котрі з’юрмилися біля каруселі.
– Ну, тоді зачекай ще трохи, а я попрацюю! Щоб на щось смачненьке вистачило! – запропонував він.
Розділ 11. Пієнаґаліс. неподалік від Анікщяя
– Природа Різдво не святкує, тільки людина! – сказав старий Йонас у відповідь на пропозицію Ренати прикрасити не тільки ялинку в будинку на половині діда, а й ялинку, що виросла за коморою ближче до лісу.
Рената сперечатися не стала. Тим більше, що сама сумнівалася, чи вистачить у них прикрас аж на дві ялинки. Коробки з ялинковими іграшками – старі та різних розмірів – дід приніс із комори. Пригадати, де вони там лежали, внучці Йонаса так і не вдалося, та й не було часу.
Дід Йонас сам приніс із лісу ялинку, вже підрубав нижні гілки, щоб глибше запхнути її у відро.
У картонці, яка ще зберегла приклеєний ярличок із написом «Годинник настінний», лежали, загорнутими в газетний папір, із півтора десятка прикрас. Рената звільнила їх від паперу і виклала, щоб легше було вирішити: яку кульку або яку святкову фігурку на яку ялинкову гілку повісити. Перед нею тепер лежали два старовинних прусських Діда Мороза розміром із долоню кожен. Один – одягнений у червону м’яку шубку з ґудзиками-перлинками, на голові – червона шапка, а другий – у білій шубі та коричневій шапці і з яскраво-червоними плямами рум’янцю на ляльковому веселому личку. Поруч із ними – дві снігуроньки, одягнені так, що здогадатися, котрому з Дідів Морозів кожна становила різдвяну пару, нікому б важко не було.
Після підвішування снігуроньок та їхніх білобородих дідів Рената прикрасила ялинку кульками радянського часу та різнобарвними янголятами – новими і дуже старими.
Дід Йонас тим часом заніс у кімнату дві набиті полотняні торбини. Прибрав усе зі свого підвіконного круглого столика, розв’язав торби. З однієї витягнув пучок сіна і став акуратно розкладати його на стільниці. Дістав ще пучок, покрив стільницю так, що й дерево її перестало крізь сіно прозирати. Потім розв’язав другу торбину і витягнув звідти сухі польові квіти. Розклав їх поверх сіна, від чого стільниця стала схожою на галявину в глибоку осінь – поверх жовтого сіна висхлі