– Боюся, їм це може не сподобатися, – відповів Лорі з незвичайною для нього боязкістю.
– Ой, не сподобається! Звичайно ж, сподобається, вони вже звикли до цього. Поцілуйте! Вмить, пане! – наказала Джо, побоюючись, що він запропонує їй передати поцілунок за дорученням.
Лорі витягнув губи й обережно доторкнувся ними до кожної маленької щічки, що викликало у глядачів новий вибух сміху, а в немовлят – пронизливий крик.
– Ну ось, я ж знав, що їм не сподобається! Це напевно хлопчисько, дивіться, як брикається і махає кулачками, ніби зовсім великий. Слухай, юний Брук, давай, цілься краще у чоловіка своїх розмірів! – вигукнув Лорі, захоплений отриманим стусаном маленького кулачка, що безладно рухався біля його обличчя.
– Його назвемо Джон-Лоуренс, а дівчинку – Маргарет, на честь мами й бабусі. А вдома називатимемо її Дейзі, щоб не було двох Мег, а малюка – Джон, якщо не придумаємо щось краще, – сказала Емі з зацікавленістю тітки.
– Назвіть його Деміджоном, а для стислості – Демі, – порадив Лорі.
– Дейзі й Демі – те, що треба! Я знала, що Тедді щось придумає! – вигукнула Джо, плескаючи в долоні.
Тедді справді придумав вдало, й відтоді дітей завжди називали Дейзі й Демі.
Розділ шостий
Відвідини
– Ходімо, Джо, пора.
– Куди?
– Не хочеш же ти сказати, що забула про свою обіцянку нанести разом зі мною п’ять-шість візитів сьогодні?
– У моєму житті було чимало необачних дурниць, але не думаю, щоб я коли-небудь була настільки божевільна, щоб заявила, ніби зроблю шість візитів за один день, коли і один-єдиний вибиває мене з колії на тиждень.
– Так, ти обіцяла, ми домовилися. Я мала закінчити малюнок пастеллю – портрет Бет – для тебе, а ти – піти зі мною й нанести відповідні візити сусідам.
– За хорошої погоди – це було в договорі, а я стою за букву договору, мій Шейлок[23]. На сході громадяться хмари. Погода псується, і я не піду.
– Усе це виверти. Чудовий день, на дощ і натяку немає, а ти пишаєшся тим, що тримаєш свої обіцянки. Тож прояви благородство, підемо, виконаєш свій обов’язок – і я дам тобі спокій на наступні шість місяців.
У ту хвилину Джо цілком поглинуло шиття. Вона була головним виробником манто для всіх членів сім’ї й ставила собі в особливу заслугу вміння володіти голкою не гірше, ніж пером. Це було дуже неприємно – прямо посеред першої примірки отримати наказ відправитися з візитами у кращому вбранні в жаркий липневий день. Вона терпіти не могла формальні візити й завжди ухилялася від них, якщо тільки Емі не змушувала її умовляннями або підкупом. У даному разі відкрутитися було неможливо, і, обурено клацнувши ножицями й заявивши, що відчуває в повітрі грозу, вона поступилася: відклала роботу і, взявши капелюх і рукавички з виглядом покірності долі, сказала Емі, що жертва готова.
– Джо!