– Ти їхній дін…
– Атож, так називаєш мене ти, я й сам гадаю, що, мабуть, ним і є, але це не наше слово, є-кен. У більшості випадків вони слідують за мною, до того ж вони пам’ятають про свій борг твоєму ка-тету за сьогоднішню роботу і готові віддячити вам будь-яким доступним їм способом. Але у темряві вони нізащо не підуть тією стежкою, та ще й до того заклятого місця. – Хенчик повільно й вельми переконливо хитав головою. – Ні, на таке вони не зважаться. Послухай, юначе. Ще до настання суцільної темряви ми з Кантабом можемо повернутися до Клану Червоної Стежини. І там ми запросимо чоловіків нашого народу до Темпи, у нас це те саме, що Зала зібрань у безпам’ятного племені. – Він скинув оком на Каллагена. – Благаю прощення, панотче, якщо це визначення для тебе образливе.
Каллаген неуважно кивнув, не підводячи погляду від книги, якої він так і не перестав крутити в руках. Книга була покрита прозорим пластиком, як це часто роблять з цінними першими виданнями. Позначена розчерком олівця на форзаці ціна становила $ 950. Усього лише другий роман якогось молодого автора. Він не міг зрозуміти, в чому ж полягає цінність цієї книжки. Якщо їм трапиться її хазяїн, чоловік на ім’я Кельвін Тауер, він його неодмінно про це розпитає. І то буде лише початок допиту.
– Ми пояснимо, чого саме ти хочеш, і закличемо волонтерів. Я гадаю, що з шістдесяти восьми чоловіків Клану Червоної Стежини всі, окрім хіба чотирьох-п’яти, зголосяться на допомогу – вони зосередять воєдино їхні сили. Це буде потужний кхеф. Це ж так буде по-вашому? Кхеф? Спільнота?
– Так, – відповів Роланд. – Спільнота води, кажемо ми.
– Та куди там поткнутися такій кількості людей до лазу в печеру, – сказав Джейк. – Це неможливо, навіть якщо половина їх всядеться на плечі іншій половині.
– Нема потреби, – сказав Хенчик. – Всередину ми направимо найпотужніших – тих, що ми їх звемо надсилачами. Решту можемо вишикувати вздовж стежки, пліч-о-пліч й вагадлом до вагадла. Вони будуть там завтра вранці раніше, ніж сонце торкнеться дахів. Я закладаюся на це своїм годинником.
– Нам ще сьогодні треба зібрати магніти й вагадла, – сказав Кантаб. На Едді він дивився знічено, з якимсь острахом. Юнак страшенно страждав, це було очевидно. А він же стрілець. Стрілець може пальнути раптом, але ніколи не зробить цього наосліп.
– Може так статися, що буде пізно, – промовив Едді, що сидів, похиливши голову. Та тут він скинув на Роланда своїми світло-карими очима. Тепер вони в нього потемнішали від виснаження й налилися кров’ю.
– Завтра може бути запізно, навіть якщо магія не розвіється.
Роланд відкрив було рота, але Едді підняв палець.
– Не кажи ка, Роланде. Якщо ти ще хоч раз скажеш ка, присягаюся, в мене голова вибухне.
Роланд стулив рота.
Едді обернувся до двох бороданів у темних, схожих на квакерські хламидах.
– Тож ви не впевнені, що магія триватиме довго, чи не так? Двері, які нам ще можна відчинити цієї ночі, можливо, від завтра залишаться для нас замкненими назавжди. І ніякі створені