– Енді! Енді прийшов!
– Я не сліпий, – пробурчав Тіан, спинаючись на ноги й потираючи зад. Невже в нього й там була кров? Ісусе милосердний, здається, так.
– Добридень, сей, – привітався Енді з Тією і тричі постукав себе металевими пальцями по металевому горлу. – Довгих днів і приємних ночей.
Хоч Тія чула загальноприйняту відповідь безліч разів – «І вам того самого, тільки вдвічі більше», – проте спромоглася лишень звести своє широке дурнувате обличчя до неба й закричати віслюком, що мало означати сміх. Відчувши якийсь невиразний біль, Тіан здивовано збагнув, що то болять не руки, не горло і не забита дупа. Болить серце. Він згадав, якою вона була в дитинстві: гарненька й прудка, як коник-стрибунець, а що вже розумна була! А потім…
Але закінчити думку не встиг, бо його охопило лиховісне передчуття. Серце стислося. «Якісь новини надійшли, поки я був тут, – подумав він. – Тут, на цьому забутому богом полі, де все таке нікчемне і нікому не щастить. Саме час для поганих новин, чи не так? Авжеж».
– Енді, – сказав він.
– Так! – Енді всміхався. – Енді, ваш друг! Повернувся з далеких мандрів і тепер цілковито до ваших послуг. Хочете почути свій гороскоп, сей Тіане? Зараз Повна Земля. Місяць червоний, у Серединному світі його називають Місяцем- Мисливцем. До вас завітає друг! Супроводжуватиме успіх у справах! У вас з’явиться дві ідеї – одна хороша і одна погана…
– Поганою ідеєю було прийти сюди, щоб обробляти це поле, – сказав Тіан. – До біса гороскоп, Енді. Чому ти прийшов?
Либонь, усмішка Енді не могла згаснути (зрештою, він же був лише роботом, останнім у Кальї Брин Стерджис і взагалі на багато миль і коліс довкруги), але Тіанові здалося, що вона таки зблякла. Робот нагадував фігурку дорослого з патичків, яку могла б намалювати дитина: неймовірно високий і худий. Руки й ноги в нього були сріблясті, голова – діжка з іржостійкої сталі з електричними очима. Тулуб, простий циліндр, був золотистим. Спереду, на тому місці, де в людини груди, стояв відтиск з написом:
Як і чому ця дурнувата істота вижила, коли решта роботів уже давно загинули, Тіан не знав і не мав ані найменшого бажання дізнаватися. У Кальї його можна було побачити будь-де, за межі поселення він не виходив. Він широко міряв землю своїми незбагненно худими срібними ногами, усюди стромляв свого носа, клацаючи чимось, коли зберігав (чи стирав – хтозна) інформацію. Він співав пісень, поширював плітки з одного боку села в інший – Енді Робот-Вістовий був невтомним подорожнім. Найбільшою втіхою для нього було розповідати всім гороскопи, хоча селяни вже давно збагнули, що вони безглузді.
Втім, у нього була ще одна функція, і до неї ставилися серйозно.
– Нащо ти прийшов, бляшанко з гвинтами? Відповідай! Вовки? Вони йдуть з Краю грому?
Тіан