– Добре, але я не…
– Ça n’a pas d’importance, – м’яко сказав Пуаро. – Ви ж хочете, щоб я вберіг ваш дорогоцінний діамант від крадіжки, n’est-ce pas?
– Так, але…
– Тоді робіть, як я вам сказав.
Сумний і збитий з пантелику аристократ пішов геть із нашої кімнати.
У маєток Ярдлі ми прибули о пів на шосту. Величавий дворецький провів нас у старовинну залу, стіни якої були обшиті панелями, а в каміні палало жарке полум’я. Нашим очам відкрилася зворушлива картина: темноволоса леді Ярдлі схилилася над світлими голівками двох своїх дітей, а лорд Ярдлі стояв коло них, і його обличчя було осяяне теплою усмішкою.
– Мосьє Пуаро і капітан Гастінґс! – оголосив дворецький.
Леді Ярдлі здригнулася й підвела очі, а її чоловік невпевнено рушив назустріч нам, шукаючи поглядом вказівок від Пуаро. Мій маленький друг почувався як риба в воді.
– О, прошу мені вибачити! Я досі намагаюся розплутати справу міс Марвелл. Вона ж має приїхати до вас у п’ятницю, я не помиляюся? Тож я прибув сюди, щоб переконатися, що тут безпечно. Також я хотів запитати в леді Ярдлі, чи не пригадала вона часом, які ж усе-таки були марки на тих конвертах із листами, що їх вона отримувала?
Леді Ярдлі сумно похитала головою.
– Боюся, що ні. Розумію, що мала б звернути на це увагу, але я навіть не думала, що все виявиться так серйозно.
– Ви залишитеся в нас ночувати? – запитав лорд Ярдлі.
– О, мілорде, не хочу вас обтяжувати. Ми залишили речі в заїзді.
– Ні-ні, все гаразд! – Лорд Ярдлі зрозумів натяк. – Я пошлю по них людину. Ви нас не обтяжите, запевняю.
Пуаро дозволив себе вмовити. Він сів біля леді Ярдлі й почав знайомитися з дітьми. За хвилину вони вже бавилися всі разом, і навіть мене їм вдалося залучити до гри.
– Vous êtes bonne mère29, – сказав із галантним поклоном Пуаро, коли з’явилася гувернантка і забрала дітей.
Леді Ярдлі поправила скуйовджене волосся.
– Обожнюю своїх малих, – сказала вона тепло.
– А вони вас, і недарма! – Пуаро знову вклонився.
Звук гонга сповістив, що настав час переодягатися до вечері, і ми підвелися, щоб розійтися по кімнатах. Аж тут зайшов дворецький, тримаючи на таці телеграму для лорда Ярдлі. Той перепросив і розірвав конверт. Прочитавши текст, лорд захвилювався.
Зітхнувши, він передав папірець дружині, а потім виразно глянув на мого друга.
– Заждіть хвилю, мосьє Пуаро. Думаю, вам варто знати, яке повідомлення я отримав. Пише Гоффберґ. Він повідомляє, що знайшов покупця для діаманта: це американець, який завтра відпливає у Сполучені Штати. Сьогодні ввечері він пришле до нас фахівця, який огляне камінь. Їй-богу, якщо все буде добре… – лорд не договорив.
Леді сумно відвернулася. Вона досі тримала телеграму.
– Я б дуже не хотіла, щоб ти продавав його, Джордже, – сказала вона тихо. – Коштовність так довго була