– На пакуванні повинно бути написано, але, Рут, вони всі достатньо точні. Пробач… – Інді зітхнула. – Ох, Рут…
Закусивши губу, Рута замотала головою. Тільки не треба… не треба жаліти її.
– Що мені робити?
Запала ніякова тиша.
– Для початку зателефонуй йому, – озвалась Інді.
– Ларі?
– Так.
– І що я скажу?
– Що ти, блін, залетіла!
Рута розгублено кліпнула. А потім? Що потім? Від того що вона зателефонує Ларі, ембріон не щезне з матки. Інді начебто прочитала її думки.
– Так, мала, не панікуй і не картайся. Це і його проблема також. Поговори з тим мудаком, нехай він теж бере участь, а тоді телефонуй мені – ми щось вигадаємо.
Забувши, що сестра не бачить її, Рута покивала.
– Скажи щось, – мовила Інді.
Не розтуляючи стиснутих губ, Рута мугикнула:
– Угу.
– Телефонуй йому. А потім вирішимо, що робити.
10
Лара прийняв виклик одразу:
– Привіт, сонце!
Не обтяжуючи себе відповіддю на привітання, Рута випалила:
– Я вагітна.
І стало тихо. Дівчина подумки дорахувала до десяти, проте в телефоні навіть не шелеснуло. У неї виникло враження, ніби тиша в динаміку всмоктує в себе кволі звуки, що пробивалися крізь подвійну шибку знадвору. Зрештою вона не витримала:
– Ти чуєш мене?
– Так… – голос вішальника перед стратою.
– Ти зґвалтував мене!
Цього разу чекати на відповідь не довелося:
– Ні!
– Що ні?
– Усе не так! – хлопець розгубився. – Не так, як ти говориш!
– А як тоді?
Із Лариного горла вивалились якісь нечленороздільні звуки. Раптом усе геть змінилося: ще мить тому він беззаперечно домінував у стосунках, а тепер мусив, затинаючись, виправдовуватися. Наче неповнолітнє хлоп’я, якого спіймали за розгляданням журналу для дорослих.
– Послухай, я не знаю, як так ста…
– Що ти, блядь, не знаєш?!
Рута злякалася власного голосу. Лара був на два роки старшим за неї, а коли тобі сімнадцять, така різниця здається величезною. Якби годину тому хтось сказав їй, що вона отак горлатиме на хлопця, під час розмов із яким до цього зважувала чи не кожне слово, дівчина нізащо не повірила б. Утім, Лара не огризнувся, не від’єднався, узагалі ніяк не зреагував, і клекітлива хвиля в Рутиних грудях здійнялася ще вище. Вона набралася сміливості та більше не стримувалася:
– Що це, по-твоєму, було?! Непорочне, сука, зачаття?!
А тоді він реготнув. Рута здригнулася, неначе від удару батогом, після чого напружилася так, що їй звело вилиці.
– КОЗЛЯРА ЙОБАНИЙ! – заволала