Гордий, непокірний характер вільнолюбної іспанки дратував графиню Людмилу, тож вона вирішує якнайшвидше видати її заміж. А для того, щоб вибрати достойного, а головне – багатого жениха, треба Ноель вивести у світ. Графині здавалося, що тільки Інститут благородних дівчат здатний підготувати цю «середньовічну монастирку» до світського життя, куди вона й запровадила її на рік. Ноель змушена була перед складанням вступних іспитів до цього інституту вивчити російську мову, налаштуватися на виживання в нудній, регламентованій, із жорсткою дисципліною атмосфері, в якій їй доведеться навчатися «манер», «доброї поведінки» та «мистецтва обертатися в товаристві собі рівних»…
Під впливом графині Людмили юна іспанка вивчає чеську мову, історію, літературу, з батьком спілкується польською мовою, із прислугою та киянами намагається розмовляти українською. Продовжує захоплюватися музикою, співом – уроки їй дає сам Микола Лисенко. Славетний український композитор захоплений обдаруванням юної іспанки і дарує їй на пам’ять музичну мініатюру «Зоря з місяцем» із написом «Моїй учениці». Згодом Наталена Королева детально опише всі перипетії свого перебування в Києві та Санкт-Петербурзі в «життєписі сучасниці» – «Без коріння».
А мачуха тим часом підшукує їй жениха. Знаходить аж двох. Ще одного, сина дядька Ноель із португальського роду Фернандо-Енріко де Кастро, знаходить батько. Дівчина зі сміхом відкидає його намагання породичатися… з братом, хай і двоюрідним. Не погоджується і на двох наступних «претендентів». Живе надією повернутися на батьківщину – до Іспанії, з нетерпінням чекає листів від дядька Еугеніо, але мачуха їх перехоплює.
Переїздом всієї родини на зиму до Санкт-Петербурга енергійна графиня Людмила мала найважливішу, на її думку, мету: ввести Естрельїту в блискучий світ придворного життя, показати пасербицю столичним кавалерам на балах, світських прийомах, у театрах… Адже обраний