«…Ареєві вони приносять жертви в інший спосіб… Цьому мечу [встановленому у купу хмизу] вони щороку приносять у жертву овець та коней, крім тих жертв, що вони їх приносять іншим богам. А йому вони приносять ще таку жертву. Із кожної сотні ворогів, узятих у полон живими, вони вибирають одного і приносять його в жертву, але не так, як овець. Спершу вони ллють вино на голови, а потім ріжуть людей над посудиною і відносять кров на вершину тієї купи хмизу і обливають кров’ю меч. Туди наверх вони відносять кров, а внизу, біля священної споруди, роблять таке. В усіх зарізаних людей вони відрубують разом із плечем правицю і кидають відрубане в повітря і, закінчивши всі обряди, відходять. А рука, куди впаде, там і лежить, а окремо від неї труп зарізаної людини» (Herod, IV, 62).
Отже, наші знання про релігію скіфів, з одного боку, є досить ґрунтовними завдяки Геродоту, але з іншого боку, часто важко відокремити реальність від домислів та неправильного розуміння чужих звичаїв. У такому випадку на допомогу приходять дані археології. Вони дають змогу розкрити глибокий символізм, що містився на зображеннях церемоніальних речей, а отже, і певним чином відтворити окремі скіфські ритуали.
Поховальні звичаї скіфів
Дослідники, які вивчають поховальну обрядність скіфів, часто використовують тексти давньогрецького історика Геродота як об’єктивне свідчення про поховальні обряди «варварів». Водночас частина вчених, передусім філологів та літературознавців, розглядають їх як літературний твір, відкидаючи можливість прив’язки до реальних подій.
Сьогодні завдяки археологічним дослідженням маємо у розпорядженні корпус джерел, незалежних від античної літературної традиції, а саме – матеріали зі скіфських поховальних пам’яток. Завдяки цьому можна зіставити дані, що присутні у творі Геродота і в археологічному матеріалі. Таке порівняння вже проводилось А. І. Іванчиком, проте він проаналізував лише окремі аспекти поховання царя.
Спробуємо простежити послідовність ритуальних дій, які проводилися