Та в замислі Великого Архітектора Всесвіту, а також завдяки нашим чеснотам, поширенню братського єднання будемо в цьому світі, поки буде Він. Та будемо з успіхом впроваджувати і дарувати масонське світло, руйнуючи невігластво і темряву. Яка огортає нас за межами нашого вільного і всеохоплюючого єднання. І обробляючи каміння моєї темної, спотвореної душі, намагатимуся досягнути хоча б частину того потенціалу, тої досконалості, яка відображена в плоскому, прямокутному, досконало обробленому камені нашої ложі.
Любов…
«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любови, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний.
Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би – ніщо.
І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любови, то я не мав би жадної користи.
Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла;
не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою;
все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить.
Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне.
Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо.
Коли настане досконале, недосконале зникне. …
Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов» (Перше послання до Коринтян св. апостола Павла, 13:1—10, 13.).
Є різні способи сприйняття цього світу та всі вони ведуть до єдиного джерела знання, це знання – істинна Любов. Ми не знаємо, якою є насправді реальність, але знаємо, що ми в ній є і в ній ми знаходимо себе. Кожен по-різному та всі ми є елементом одного цілого, що зветься Любов’ю.
Ми всі є ніщо і нічим і виникли ми з пустоти та й до пустоти повернемось. Повернемось у вічне «ніщо» задля відтворення безмежного потенціалу можливостей. Повернемось в квантове поле широковимірних можливостей. Ми знаємо точно, що ми тут і зараз та ми також є в Любові всюди і завжди.
Все матеріальне пов’язане між собою та й нематеріальне теж. І треба лише навчитися відчувати інші частини себе в інших і дати іншим відчути їх в собі – ось це і є тою Любов’ю, яка має огортати нас – у великій множинній єдності всіх елементів в єдиному цілому.
Наш Брат MG якось переказав такі історії.
Перша – про одного побратима, як той дав вибрати собі око, щоби визволити з неволі свого приятеля. Друга – про іншого, що був разом з своєю сім’єю та пораненим побратимом в одній хаті. Коли хата зненацька загорілася, він став найперше рятувати товариша, а не жінку та дітей. Жінка ледве вискочила, одна дитина згоріла… «Та він тим не журився: дітей, мовляв, ще можу мати, та й не знати ще, що з них буде; а такого другого побратима, як сей товариш, що стільки разів показував мені свою любов,