Усі документи. Всі виробничі, ділові, адміністративні матеріали, все листування, крім приватного (а злі язики стверджували, що і приватне теж). Мати сподівалася, що імператорська служба зайнятості зацікавиться її скаргою на несправедливе звільнення. «Метрополія» висіла над Вартою, щомиті обробляючи колосальні обсяги інформації, і всі на планеті чекали рішення Імператора щодо великих, середніх і дрібних справ, а ті, що були наділені владою, ще й тремтіли…
Це були довгі години, час очікування справедливості. Тим, хто злетів високо, страшно було впасти під Його Імператорським поглядом, а іншим, кому не вистачало з неба зірок, кортіло бачити чуже падіння.
Артем вирішував завдання з векторної алгебри і співав про себе «Ранкову елегію», яку склав майже повністю. Він подумував записати її і навіть, може, показати Ванессі.
– …Ти мені скажеш нарешті, хто тебе б’є? Один, чи їх багато?
– Це моя справа.
– Покажи мені його! Сказати старшому братові – це нормально. Це не донос, ти не ябеда. Гадів, що зарвалися, треба провчити!
Кирило посміхнувся кутиками рота. Він був найупертіший з Прозорових – найупертіший в родині, де поступливих не було.
– Ти заявляв на підданство? – запитав батько, коли вони опинилися удвох за накритим до вечері столом.
– Ні, – Артем здивувався.
– Не бреши мені.
– Па, я не заявляв на підданство, – сказав Артем щиро.
– І не збирався?
Артем помовчав. На його курсі отих, що не подали заяву, було двоє зі ста – він і Ванесса.
– Люди пробують себе, – сказав він обережно. – Це пригода. Ясно ж, що з мільярда жителів Варти отримають підданство, якщо й отримають, десь півсотні людей. Тому ніякої відповідальності – подаєш заяву і чекаєш, лоскочеш нерви пару тижнів, поки тобі не скинуть на пошту ввічливу відмову.
– Але ти не подавав. Чому?
– Та нащо мені здалася ота «Метрополія»?
– А я подавав, – сказав батько з викликом. – Коли мені було стільки років, скільки тобі, я подав заявку. Усе було так, як ти сказав: два тижні хвилювання і ввічлива відмова… А потім «Метрополія» зникла. Знаєш… це були нелегкі дні.
– Тату, – сказав Артем. – Ти хоч розумієш, що якби ти отримав тоді підданство «Метрополії», – не було б ні мене, ні Кирила, ні… ні мами в твоєму житті!
Батько кивнув і розтягнув губи.
– Ти молодець. Я був дурніший у свої вісімнадцять років.
Артему здалося, що батько хоче сказати щось іще, але в кімнату увійшла мати, і розмова змінилася.
Нервове напруження на планеті досягло піку, коли Імператор нарешті оголосив своє рішення. Головний адміністратор Варти був звільнений разом із п’ятьма міністрами. Дев’ять осіб потрапили під імперський суд. На звільнені місця були призначені нові люди – деякі закономірно, інші – несподівано для всіх. Міністром енергетики стала