Каїн і Авель. Джеффри Арчер

волосся та сині очі. Коскєвичі не дуже цікавилися освітою і полишали сільську школу, щойно дозволяли вік чи обставини. Владек же, хоч і став повзати пізніше за інших, міг щебетати вже у півтора року, читати іще до свого третього дня народження, але все ще не міг одягатися самостійно. І хоча навчився писати у п’ять років, він усе ж продовжував мочитися в ліжко. Приймак наповнював відчаєм свого батька і гордістю свою матір. Його перші чотири роки на цій землі запам’яталися головним чином тому, що багато спроб попрощатися з ним він робив через хворобу. Хлопцеві вдалося б це здійснити, якби не стійкі зусилля Гелени та Флорентини. Він босоніж бігав по маленькій дерев’яній хижі, здебільшого вдягнений у свій костюм Арлекіна, надвір або за матір’ю. Коли Флорентина поверталася зі школи, він перемикав усю свою увагу на неї, ніколи не відходячи від дівчинки, поки та не вкладала його в ліжко. У своєму розподілі їжі Флорентина часто приносила в жертву половину своєї частки задля Владека або, якщо він нездужав, то й усю свою порцію. Владек носив одяг, який вона шила для нього, співав пісень, яких вона його навчила, і бавився її іграшками та рідкісними дарунками, які вона робила.

      Позаяк Флорентина більшу частину дня проводила в школі, Владек прагнув ходити туди з нею. Щойно йому це дозволили, він долав усі вісімнадцять верст шляху, минаючи ліси дерев, укритих мохом, до маленької школи в Слонімі, міцно тримаючись за руку сестри, поки вони разом не приходили до воріт навчального закладу.

      На відміну від своїх братів, Владек захопився школою із самого першого дзвоника; для нього це була втеча з крихітного обійстя, яке до цього було всім його світом. Школа також принесла болісне усвідомлення, що росіяни окупували його батьківщину. Він дізнався, що його рідною польською мовою можна було балакати лише вдома, а в школі треба було спілкуватися російською. Він відчував у інших дітей люту гордість за свою пригноблену мову та культуру і був готовий поділитися цією гордістю із будь-ким.

      На своє здивування, Владек виявив, що учитель пан Котовський його не принижував, як це робив удома батько. Незважаючи на те, що він був наймолодшим і дуже домашнім, він хутко випередив своїх однокласників в усьому, окрім зросту. Дрібна статура хлопчика вводила в оману інших, хто недооцінював його: діти часто вважають, що найкращим є найбільше. До п’ятирічного віку Владек став першим у своєму класі у кожному предметі, окрім трудового навчання.

      Щовечора, повертаючись до маленької дерев’яної хатинки, інші діти бавилися, збирали плоди, які так рясно цього року вродили, рубали дрова, полювали на зайців або лагодили одяг. Натомість Владек читав і читав, доки не дістався до іще не студійованих підручників свого старшого брата, а потім – і своєї старшої сестри. Поступово Гелена почала усвідомлювати, що отримала більше, ніж сподівалася, коли Франек приніс додому маленьку істоту замість трьох кроликів. Владек ставив запитання, на які вона не знала відповідей. Молодиця здогадувалася, що незабаром уже не зможе дати собі з ним раду, і не могла