Подорож людини: генетична одіссея. Спенсер Уэллс

усіх, хто живе сьогодні, описати, як наші предки дісталися туди, де ми перебуваємо тепер, і якою була їхня мандрівка. Як представники світської західної цивілізації, ми більшою мірою, ніж інші, втратили нашу «стежку пісень», тож, мабуть, не випадково, що саме західна наука розробила методи її відтворення. Однак наші дослідження не проводяться у вакуумі, і наука може часом зверхньо ставитися до культурних вірувань. Я хотів би сподіватися, що ця книжка зможе зробити свій скромний внесок до формування сучасної генетичної науки – спільних зусиль людей з усього світу, яких цікавить наша з вами історія.

      Отож, після цього короткого вступу, гайда розпочинати наші генетичні розкопки. Минуле чекає…

      1. Різноманітні людиноподібні

      І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся…

Книга Буття 1: 27-8[1].

      Міфи про створення людини лежать в основі всіх релігій. Більшість із них шукають відповіді на дитяче питання: «Звідки ми взялися?», щоб у загальних рисах пояснити наше існування і наше місце в цьому світі. Хоч вони й намагаються пояснити, як ми з’явилися, міфи про створення людини не в змозі розкрити причину різноманітності культур, форм, розмірів і кольорів шкіри, які ми спостерігаємо в людей по всьому світі. Чому ми так відрізняємося одне від одного і яким чином ми заселили такий широкий простір?

      Геродот, грецький історик, який жив у V столітті до н.е., залишив нащадкам більше, аніж просто опис греко-перських воєн. Він перший чітко описав людське різноманіття, хоча й вельми своєрідним способом. З його праць ми дізнаємося про темношкірих загадкових лівійців, про варварські племена андрофагів (букв. людожерів), що жили на території російської півночі, про людей, схожих на турків і монголів. Геродот розповідає химерні історії про грифонів, що охороняють скарби в горах Азії, і ділиться екзотичним описом племен Північної Індії, які добувають золото з мурашників. Загалом, це tour de force[2] – перший в західній літературі етнографічний трактат, і, попри очевидні вади, він становить цінний «знімок» тогочасного світу.

      Якби ми уявили себе на місці необізнаних сучасників Геродота і вирушили в навколосвітню подорож уздовж екватора, ми були б так само вражені різноманіттям людей і місць. Уявіть собі на секунду, що перебуваєте в літаку над Атлантичним океаном у самісінькому центрі декартового глобуса, в точці 0° довготи і 0° широти, на відстані близько 1000 км на захід від Лібревіля, столиці Габону, що в південно-західній частині Африки. Якщо уявити, що літак летить на схід і ми можемо, як у науково-фантастичних фільмах, сканувати згори місцевість під собою, то побачимо лише частинку людського різноманіття.

      Першими людьми, які нам стрінуться, будуть африканці, а саме жителі Центральної Африки, що говорять мовами