Земля мертвих. Жан-Кристоф Гранже. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Жан-Кристоф Гранже
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Полицейские детективы
Год издания: 2018
isbn: 978-617-12-6922-4, 978-617-12-6692-6, 978-617-12-6920-0, 978-617-12-6921-7
Скачать книгу
тефан Корсо, керівник 1-ї групи Бригади карного розшуку, поринув у глиб льоху, як його тіло прошило глухе дзижчання – відразу пригадалося метро… Аж ні: лише такий собі звуковий ефект у дусі Девіда Лінча, аби остаточно пригнітити гостя.

      Далі доводилося йти коридором, стіни якого прикрашали знімки кінозірок 50-х років під тонкою світлодіодною панеллю, а насамкінець відвідувач потрапляв у бар. Позаду шинквасу, замість звичної низки пляшок, висіли чорно-білі зображення занедбаних промислових зон і полишених готелів. No comment.

      Корсо почимчикував до решти глядачів і повернув праворуч, де перед його очима відкрився зал з червоними кріслами, який полого спускався донизу. Він умостився в куточку – справжній підглядач серед таких самих збоченців – і почав чекати, доки вимкнуть світло. Прийшов сюди, аби обстежити місце, і сповна отримав те, чого хотів.

      Якщо вірити програмі (чорний пластиковий аркуш із білими літерами, схожий на рентгенограму), уже минуло майже дві третини вистави, а Корсо вкотре намагався збагнути, як саме через чийсь дивакуватий снобізм цей старосвітський мотлох (тепер такі спектаклі називали на американський лад – «нью бурлеск») зумів знову стати модним.

      Він стійко витримав виступи Міс Вельвет, укриту татуажем чорнявку, підсрижену під Луїзу Брукс, Кенді Мун і її танок семи покривал, Джипсі Ля Роз, яка вміла в позі півмостика зняти з себе туфлі. Тепер на сцену мали вийти Мамзель Нітуш і Лова Долл… Корсо ніколи не спокушали такі дійства, крім того, самі дами аніскільки не вабили принадами: повняві, густо намальовані кривляки – повна протилежність тому, що йому подобалося.

      А тоді він мимоволі згадав про Емілію та перші висновки у позові про розірвання шлюбу, які вдень йому надіслала адвокат. Власне, це й було справжньою причиною поганого настрою поліціянта. Юридично висновки означали не завершення процесу, а навпаки – початок бойових дій. Емілія надиктувала цілу навалу образ і брехні, тож слід було відповідати з неменшою в’їдливістю.

      Об’єктом боротьби став їхній син, Таде, – хлопчику незабаром мало виповнитися десять років, і Корсо намагався отримати головну опіку над дитиною. І навіть не йшлося так про нагляд за хлопчиком – Корсо поставив собі за мету віддалити сина від матері, яку вважав уособленням зла: висока чиновниця, болгарка за походженням, полюбляла жорсткі садо-мазохічні практики. Доки Корсо снував свої думки, йому до горла линув струмінь їдкої рідини, і він подумав, що врешті-решт заробить собі виразку, рак печінки або ж, чом би й ні, вчинить умисне вбивство.

      З’явилася Мамзель Нітуш. Корсо зосередився. Білявка мала молочно-білу шкіру й стегна, як у мамонта. На ній лишилося тільки боа з пір’я, дві сріблясті зірочки приховували соски, чорні стринги ледь не лускалися на міцному тілі. Раптом артистка нахилилася й почала шпортатися в сідниці. Нарешті, дзявкаючи, наче песик, вона витягла звідти новорічну гірлянду. Корсо не вірив своїм очам. Танцюристка закрутилася навколо самої себе, мов величезна дзиґа, втримуючи рівновагу на 12-сантиметрових підборах, а в повітрі пурхала її шовкова стрічка під гучні оплески глядачів.

      Тоді він постановив, нарешті, обмізкувати, що підштовхнуло його прийти о двадцять третій годині в цей сумнівний заклад. Дванадцять днів тому, в п’ятницю 17 червня 2016 року, поблизу сміттєзвалища на вулиці Тополевої Потерни, неподалік від Італійської площі, знайшли труп 32-річної артистки стрип-клубу «Сквонк» на ім’я Софі Серейс, або Ніна Віс. Молоду жінку роздягнули і зв’язали її власною білизною, а також жахливо понівечили: убивця зобразив на її обличчі застиглу посмішку, для чого він підрізав жертві кутики губ до самих вух та запхав каміння всередину горла, широко роззявивши їй рота.

      Розслідування справи довірили коменданту Патріку Борнеку, керівникові 3-ї групи Бригади карного розшуку. Поліціянт знав, як належить чинити в таких випадках, тож удався до звичних заходів: на місці злочину зробили потрібні знімки, взяли зразки на аналіз, обійшли сусідські будинки, передивилися записи камер відеоспостереження, опитали близьких і знайомих, знайшли свідків тощо.

      Цікавилися переважно клієнтами «Сквонка». Борнек сподівався натрапити на купу сексуальних збоченців і варіятів напідпитку. І дістав собі носа: клієнтами закладу виявилися молоді модники, накокаїнені фінансисти, схильні до самоіронії інтелектуали-аматори, які вважали, що відвідувати старомодні спектаклі – це дуже шикарно. Зрештою, пошук серед ґвалтівників та інших зловмисників, що недавно опинилися на свободі або перебували під прицілом у БПТЛ[2], теж закінчився нічим. Команда Борнека також намагалася щось рознюхати серед поціновувачів бондажу[3], адже зав’язування спідньою білизною нагадувало забави любителів БДСМ. Намарно.

      Усі файли кримінального обліку уважно переглянули, – від ОДПС (Обробки даних щодо попередніх судимостей) до Salvac (Системи аналізу зв’язків між скоєними злочинами), – але насамкінець таки дістали облизня. Вивчили, крім того, декілька скарг, пов’язаних з використанням білизни. Нічого гідного уваги, хіба що хтось хотів би відкрити магазин жіночого спіднього вбрання.

      Опитування людей, що мешкали поблизу сміттєзвалища, а також на


<p>2</p>

Бригада протидії торгівлі людьми.

<p>3</p>

Бондаж – еротична практика, коли один з партнерів позбавляє іншого можливості вільно рухатися та фізично домінує над ним.