Він лежав на в’язничному ліжку. Витріщався вгору, у темряву. Вдихав в’язничний сморід. Думав: «Доведеться переїхати. Може, до Талси, чи Кеп-Сіті, чи на південь у Техас. Хтось таки дасть мені роботу, навіть якщо мене за милю не підпускатимуть до хлопців на бейсбольних, баскетбольних і футбольних тренуваннях. У мене добрі рекомендації, і вони боятимуться позову за дискримінацію в разі відмови».
Тільки-от арешт (як і причина для арешту) супроводжатимуть його родину, мов цей в’язничний сморід. Особливо дівчат. Єдиного фейсбуку достатньо, щоб їх уполювали, вистежили. «Це ті дівчата, чиєму батькові збулося з рук убивство».
Йому треба припинити так думати й трохи поспати, треба припинити відчувати сором за те, що хтось, а саме Ралф Андерсон, зробив таку страшну помилку. Глухої ночі такі речі завжди видаються гіршими – ось що йому треба пам’ятати. І враховуючи його теперішній стан – тюремна камера й коричнева мішкувата уніформа з абревіатурою «УВЗ»[75] на спині, – сльози неодмінно мали набубнявіти, наче ті величезні повітряні кулі на святковому параді. Уранці йому полегшає. Він був певен.
Так.
І все одно – сором.
Террі затулив рукою очі.
7
Тої неділі Гові Ґолд вислизнув із ліжка о пів на сьому ранку, і не тому, що о такій годині він міг щось удіяти, і не з власного бажання. Як і в більшості чоловіків за шістдесят, простата в нього збільшувалася разом із рахунком у пенсійному фонді, а сечовий міхур меншав паралельно з сексуальними апетитами. Щойно він прокидався, мозок перемикався з режиму «парковки» на режим «їзди», і знову заснути вже не було жодного шансу.
Він полишив Ілейн додивлятися приємні, як він сподівався, сни й потопав босоніж на кухню, щоб увімкнути кавоварку та перевірити телефон, який він поставив на беззвучний режим і поклав на кухонну стільницю перед тим, як лягати спати. Там було повідомлення від Алека Пеллі, яке прийшло о 1:12.
Гові випив свою каву й уже порався з тарілкою пластівців «Рейзін Бран», коли, затягуючи вузол на халаті й позіхаючи, до кухні зайшла Ілейн.
– Як справи, пундичку? – спитала дружина.
– Час покаже. А поки, може, хочеш яєчню-бовтанку?
– Диви на нього, він мені сніданок пропонує, – сказала дружина, наливаючи й собі кухлик кави. – А оскільки сьогодні не день святого Валентина і не мій день народження – чи є в мене підстави хвилюватися?
– Це я час бавлю. Отримав повідомлення від Алека, але не можу телефонувати йому раніше сьомої.
– Хороші новини чи погані?
– Гадки не маю. То ти яєчню будеш?
– Так. Два яйця. Й окату, а не бовтанку.
– Ти ж знаєш, у мене весь час жовтки витікають.
– Якщо вже я просто сидітиму й дивитимусь, то утримаюся