Вона була з ним знайома, і він також мав її пам’ятати – враховуючи розміри й етнічну приналежність, таку жінку важко забути. І, попри те, у таксі він назвав її «мем». Чому так? Бо знав її в обличчя з Християнської, та не згадав імені? Імовірно, але Ралфу не дуже подобалася така теорія. Що стосується імен, то «Віллов Рейнвотер» також важко забути.
– Він був у стресовому стані, – пробурмотів Ралф чи то до себе, чи то до ксерокса. – Окрім того…
Виринув іще один спогад, а з ним – причина, з якої Мейтленд міг ужити звертання «мем», і ця причина була більше до вподоби Ралфу. Його братові Джонні, молодшому за Ралфа на три роки, ніколи не давалася гра в хованки. Здебільшого він просто біг до себе в кімнату й ховався з головою під ковдру – вочевидь вважаючи, що як він не бачить Ралфі, то й Ралфі його теж не бачить. То чи не ймовірно, що чоловік, який щойно скоїв такий жахливий злочин, теж схильний до такого «магічного» мислення? «Якщо я тебе не знаю, ти мене – теж». Божевільна логіка, ясна річ, але й такий злочин міг здійснити тільки божевільний, і то було ліпше пояснення для реакції Террі на Рейнвотер. Ліпше пояснення для того, що тренер вирішив, наче зможе лишитись непоміченим, хоча його добре знає більшість містян Флінт-Сіті, а спортивні фанати взагалі вважали його знаменитістю.
Проте ще був Карлтон Скавкрофт. Ралф уже практично бачив у своїй уяві, як Ґолд підкреслює вирішальний абзац із показань Скавкрофта й готується до заключної промови перед присяжними. Може, поцупить цей прийом в адвоката О. Джея.[49] «Як рукавичка та на руку не налазить, виправдний вирок подавайте зразу», – сказав тоді Кокрен. Ґолд може трохи переінакшити цю фразу, але також заримувати: «Оскільки Террі не пізнав нікого, йому на волю полотном дорога».
Не спрацює, бо справи геть не схожі, проте…
На підставі показань Скавкрофта, Мейтленд пояснив наявність крові на обличчі й одязі тим, що забив собі носа. «Кров пішла, як зі Старого Служаки, – сказав йому Террі. – Тут є неподалік якась медичка?»
От тільки Террі, за винятком, може, чотирьох років навчання в коледжі, усе життя прожив у Флінт-Сіті. Йому б не знадобився такий вказівник, як білборд «Квік Кеар» біля Коні-Форд. Йому взагалі не треба було нікого питати про такі речі. То чого ж він спитав?
Повернувся Семюелз – із колою, бургером у фользі та пластиковою склянкою кави, яку простягнув Ралфові.
– Там усе тихо?
– Ага. За моїм годинником, у них іще є двадцять хвилин. Коли вони закінчать, я спробую вмовити його надати нам мазок ДНК.
Семюелз розгорнув свого бургера й підозріливо зазирнув під булочку.
– Боже мій, – промовив він. – Ніби санітари щось зішкрябали з обсмаленого трупа.
Менше з тим, Семюелз узявся їсти. Ралф подумав був, що варто обговорити з ним розмову між Террі та Рейнвотер і те дивне питання Террі