Проте це лише перші випадки хвороби – невідомо, чи не буде мода на м’яч тимчасовою, чи не порине знову гра у забуття. Найпопулярнішою і найважливішою грою влітку залишається крикет.
Так чи інакше, існує ще й інша проблема – різні школи послуговуються різними правилами, тому, коли хлопці з різних частин країни зустрічаються на полі, спалахують нескінченні суперечки, бо ж кожен обстоює свої правила. Іноді трапляються й випадкові розбіжності – наприклад, дозвіл або заборона агресивного тілесного контакту може залежати від того, відбуваються ігри на галявині чи брукованому майданчику.
Восени 1863 року з’являється надія на примирення. Коли в Польщі в самому розпалі Січневе повстання, у затишній лондонській пивничці під назвою «Таверна вільних масонів» зустрічаються представники кількох провідних шкільних клубів Лондона. У щойно народженому світі гри у м’яч дві фракції: ті, хто б’є і дриблінгує, і ті, хто хапає і біжить. Того дня кожен привозить із собою свої правила і робить усе можливе, аби вони стали загальнообов’язковими. Треба вирішити чимало питань, наприклад: чи можна навмисне бити противника, щоб зупинити його?
Після декількох тижнів зустрічей у лондонській таверні перевагу отримує група «бий і дриблінгуй». Так з’являється «Футбольна асоціація», ФА[3]. Прихильники стилю «хапай і біжи», які зазнали поразки, зрештою створять окремий вид спорту, який буде називатися «регбі» – за назвою школи Арнольда. Але це лише початок розколу, нічого ще не вирішено. Тепер кожна англійська школа повинна визначитися: чи будуть вони бити ногами, чи хапати руками? Між учнями виникають суперечки, трапляється, що першу половину гри проводять за правилами регбі, другу – за футбольними.
(Верховенство британців у встановленні футбольних правил залишилося і до сьогоднішнього дня. Зміна правил належить до юрисдикції британської організації під назвою «Міжнародна рада футбольних асоціацій»[4], яка існує з ХІХ століття. Кожна з перших федерацій – англійська, шотландська, валлійська та північно-ірландська – має у цій раді власний голос. Інші чотири голоси належать ФІФА[5], тобто голос кожної британської федерації у п’ятдесят разів впливовіший за голос кожної з інших понад двохсот федерацій, представлених у ФІФА. Це також означає, що ФІФА не може самостійно, без згоди британців, змінювати правила. Британці не дали відібрати в себе це право остаточно.)
Зрештою, тогочасні правила гри залишаються ще доволі гнучкими, і багато з них своєю появою завдячують необхідності узгодження спірних питань. Що робити, якщо, наприклад, одна команда зібрала на матч тринадцять гравців, а інша – десять? ФА визначає, що кожна команда повинна складатися з одинадцяти польових гравців. М’ячі мають різну форму, якими повинні