А тим часом Ванс Корліс усе повторював сам до себе: «Фрона Велс?» Все, що трапилося вночі, здавалось йому сном, і він опам’ятався тільки тоді, коли, обернувшись, побачив її постать, що все більш даленіла. Дел Бішоп та індіяни вже зайшли за скелю, а Фрона саме обходила підгір’я. Сонце обливало її своїм ясним промінням, і постать її яскраво вимальовувалась на тлі чорної скелі. Вона махнула на прощання своїм патичком і, поки він скидав шапку, зникла за поворотом.
Розділ V
Становище, яке займав Джекоб Велс, було справді незвичайне. Це був найбагатший торгівець у країні, що не мала ніякої торгівлі. Дозрілий продукт дев’ятнадцятого століття, він розквітнув у примітивному суспільстві, схожому на орду середземноморських вандалів. Велетень індустрії і незрівняний монополіст, він панував над цим збіговиськом найнезалежніших людей, що будь-коли сходилися разом з усіх кінців земної кулі. Місіонер в економіці, апостол Павло в торгівлі, він проповідував закони вигоди та сили. Визнаючи природне право людини, сам дитя демократії, він усіх, що його оточували, підкорив під свою владну руку. Панування Джекоба Велса, здійснюване через Джекоба Велса заради інтересів Джекоба Велса та народу – така була його неписана заповідь. Він сам, самотужки, створив своє царство, зробився владарем країни, що дорівнювала десяткові римських провінцій. За його розказом на площі в сто тисяч миль населення прибувало та відпливало, з його волі виникали й зникали міста.
А сам він був простого роду. Вперше повітря сповнило його легені на березі річки Плат, у безкраїх преріях. Над ним синіло небо, а голе й кволе його тільце лежало на зеленій траві. Найперше він побачив коней – ще не розсідлані, вони лагідним поглядом втупились у нього, вражені дивом, що постало в них перед очима, бо його батько, трапер, оце тільки збочив з дороги, щоб дружина могла спокійно обродитись. За годину вони вже були на конях, тепер утрьох, – доганяли товаришів-мисливців. Нікого вони не загаяли, ні хвилини не змарнували. Вранці мати зготувала на вогнищі сніданок, а поки сонце зайшло, вони проїхали верхи ще п’ятдесят миль.
Батько його походив зі здорової уельської родини, що переселилася з густо залюдненого Сходу до нового, молодого штату Огайо, а мати була дочкою ірландських іммігрантів, що осіли в Онтаріо. Від батьків успадкував він потяг до мандрів, гарячкову потребу руху, завзяття в усякій справі кінця доходити. На першому році життя, ще не навчившись ходити, він проїхав верхи тисячу миль дикою країною і зимував у мисливській хатині коло верхів’я Червоної річки на півночі. Першим його взуттям були мокасини, першими ласощами – жир американського лося. Перші враження від життя були в нього такі: світ – це величезна пустеля, біла розлога просторінь, заселена індіянами та білими мисливцями, такими, як його батько. Кілька наметів, вкритих оленячими шкурами, здавались йому містом, факторія – наче храм цивілізації, а торговельний агент – немовби сам господь бог. Річки та озера існують тільки для того, щоб ними людям зручніше було переїздити з місця на місце. Так дивлячись