Повія вела від шинквасу до кутнього столика й демонстративно знудженої подруги всіх трьох пузанів.
Один із пияків прихилив голову на стіл. Інший сіпав полеглого товариша за плече.
Компанія гультяїв у протилежному кутку тим часом починала згортатися. Саме тривала гучна суперечка, хто ж платитиме за все, і Клим побоювався, як би вона не вилилася в бійку. Прибіжить поліція – а він утікач.
– Вам довго ще треба думати, пане Кошовий? – поквапив Сілезький. – Щоб краще міркувалося: скільки грошей потягнув у вас той батяр?
Цього разу не стримав посмішки Клим.
– Що таке?
– Згадалося зараз. Тільки тепер, правда. Дивіться – учора ваш племінник разом із товаришем пережив пригоду з трупом у квартирі, з якої вийшов, маючи золотий годинник і половину грошей, натоптаних, як він сказав, у саквояж. А сьогодні, ніби нічого не сталося, викрадає шахрайським способом сто корон у приїжджого. Хіба не дріб’язковість?
– Та батярам, пане Кошовий, здобич у таких забавах не важить, – відповів Тима. – Головне – сама забава.
Поки говорив, Сілезький витягнув із внутрішньої кишені дороге шкіряне портмоне, видобув звідти кілька банкнот, урочисто виклав на стіл перед співбесідником.
– Маєте. Тут чотири сотні. Відшкодую ваші збитки. І зробіть так, аби нещасна мати не лила сльози через дурного сина.
Про гордість краще забути. Не з його щастям.
Намагаючись триматися так гідно, як тільки дозволяла ситуація, Кошовий узяв гроші й, не рахуючи, заховав до власної кишені. Угоду укладено.
– Як ви думаєте, я можу зустрітися з пані Магдою?
– Та у вас поліцейський біля будинку стовбичить. Скажіть йому – хочете бачити комісара. Коли той припхається – вимагайте, аби розмова відбувалася у присутності пані Богданович. Невже вас треба вчити?
– Мені треба знати, звідки маю відомості про злодія Ціпу й саквояж із грішми, – пояснив Клим і тут же, не чекаючи на відповідь, промовив: – Ваш Зенек сам про це скаже. Я вже потім долучуся. – Про аркуш паперу, котрий був при ньому, ніхто з присутніх не знав, і цей козир Кошовий задумав пустити в гру пізніше, коли прийде на те час. – Не казатиму зараз, що задумав. Але будьте певні: вже завтра до обіду Зенек Новотний вийде з-за ґрат. Вам треба лише добитися до нього знову й повідомити, де заховані вкрадені гроші. Я про це дізнаюся. Аж тоді почнеться моя партія. Згода?
Чоловіки перезирнулися.
– Приймається, – Густав ляснув долонею по столу.
– Тоді Ціпу тре лапати вже! – сказав Тима. – Як дізнався про Зенека, заліг на дно. Сидить зараз на Клепарові, у своєї біні.[47] Та, кажуть, в село саме поїхала, батьків навідати, завезти дещо. Харчів залишила, Ціпа з хати носа не виткне. Труситься на грошах.
– Чого чекає?
– Бог святий знає, пане Сілезький.
– Та заразом і запитаємо.
Густав підвівся. Новий знайомий виявився на цілу голову вищим за Клима.
– Поїдете з нами? Чи завезти назад, тим же шляхом?
– Після всього