І ніби під фінал цього марудного, але потрібного дійства постукали в двері.
Першої миті Клим похолов: так почуваються шибеники, застукані за чимось ганебним, за що належить суворе покарання, включно з багаторазовим прочитанням «Отче наш». Та потім минулося, Кошовий відчинив упевнено.
У дверях побачив двірника Бульбаша. Поруч височів огрядний поліціянт, приставлений дирекцією для охорони арештанта.
– Чим можу допомогти? – Клим зараз був сама чемність.
– Маю нагадати панові про заборону відвідин на час відбуття арешту, – відрапортував поліціянт.
– Так мене попереджали. Чому ви вдвох прийшли? Так треба, аби ви, пане вахмістре, вирішили без двірника не пересуватися ввіреною йому територією?
– Густо балакаєте, пане, – буркнув Бульбаш.
– Все ж таки, чому вас двоє? Може, зайдете, чи як? Не стійте вже в дверях.
Вахмістр та двірник перезирнулися. Бульбаш простягнув Климові складену вдвоє газету – свіжий номер «Діла».[37]
– То для вас. Просили передати.
– Хто?
– Я бачив того чоловіка тут із вами. Його називають пан Шацький. Просився до вас особисто…
– …але відвідини заборонені, – завершив поліцейський.
– І ви вдвох люб’язно вирішили принести мені газету від пана Шацького?
– Там про вас написано. З малюнком, – гмикнув двірник і похитав головою: – Треба ж, уславилися.
– А це добре, коли в газетах про когось пишуть, чи погано? – поцікавився Клим.
– Нічого доброго газети не друкують, – буркнув вахмістр. – Там ще для вас записка. Вона у конверті, і я не маю розпорядження відкривати його без вашого дозволу. Але дуже прошу відкрити зараз. Про листування громадян, котрих тримають під домашнім арештом, поліція має знати. Пан двірник тут, аби підтвердив: усі процедури є законними й дотримуються мною сумлінно. Бо потім такі грамотні пани пишуть скарги…
– Звісно, аби люди не були грамотними, ніхто б не скаржився на поліцію, – кивнув Кошовий. – Добре, якщо такий порядок, будь ласка.
Разом із газетою справді був заклеєний поштовий конверт. Кинувши «Діло» на крісло, Клим демонстративно відірвав кутик. Витрусив складену вдвоє чвертку паперу, прокашлявся, прочитав уголос:
– Пане Кошовий! Усе місто говорить про ваш сміливий вчинок. Хотілося поговорити з вами. Дізнатися цікавих подробиць, бо моя Естер не може спати. Адже така знана людина була в нас удома на обіді. Сподіваюся, ваші негаразди з законом минуться. А поки не порушуйте нічого. Й будьте там, де є зараз. Особливо – пізно ввечері. Знімаю перед вами капелюха. Щиро. Відданий вам Йозеф Ш. – Покрутив записку, глянув на світло, розвів руками: – Все. Нічого таємного й забороненого. Навпаки, бачте. Попереджають добрі люди,